Оксигенотерапия

kislorodoterapiya

Лечение кислородом (оксигенотерапия) применяют при многих заболеваниях органов кровообращения и дыхания. Длительное вдыхание кислородно-воздушной смеси, содержащей 50 % кислорода, может устранять кислородное голодание тканей (гипоксия).

Запомните! Чистый кислород для оксигенотерапии не применяется, так как он угнетает дыхательный центр. При длительном вдыхании чистого кислорода развиваются судороги и возможна потеря сознания.

Оксигенотерапию можно осуществлять ингаляционным (через дыхательные пути) либо неингаляционными (подкожно, а также через пищеварительный тракт) методами. Введенный любым методом кислород не только восполняет недостаток его в организме, но и оказывает рефлектор¬ное и местное воздействие.

Хранят и перевозят кислород в баллонах, давление в которых равно 150 атм. Баллоны с кислородом всегда окрашены в голубой цвет. Каждый баллон должен иметь клеймо с указанием товарного знака завода-изготовителя, номера баллона, его массы, года изготовления, срока технического освидетельствования и некоторых других данных.

Запомните! Сжатый кислород взрывоопасен. Поэтому при эксплуатации кислородных баллонов необходимо строго соблюдать следующие правила техники безопасности:

1) баллон должен быть установлен в металлическое гнездо и закреплен ремнями или цепью;

2) баллон должен быть установлен на расстоянии не менее 1 м от отопительных приборов и в 5 м от открытых источников огня;

3) баллон должен быть защищен от прямого воздействия солнечных лучей;

4) нельзя допускать попадания масла на штуцер баллона;

5) выпускать газ из баллона в другую емкость (например, в кислородную подушку) можно только через редуктор, на котором установлен манометр, рассчитанный на давление в данной емкости;

6) в момент выпускания газа баллон надо расположить таким образом, чтобы выходное отверстие штуцера было направлено в сторону от работающего;

7) запрещается эксплуатация баллонов, у которых истек срок технического освидетельствования, имеется повреждение корпуса или вентиля, окраска и надпись не соответствуют правилам;

8) запрещается смазывать руки жирным кремом при работе с кислородным баллоном.

В крупных лечебных учреждениях организована централизованная подача кислорода: кислородные баллоны находятся в специальном изолированном помещении, откуда по системе металлических трубок кислород поступает к дозиметрам, где он увлажняется и через носовой катетер подается больному.

В небольших стационарах при отсутствии централизованной системы оксигенотерапия проводится через носовой катетер непосредственно из баллона (кислород увлажняется в аппарате Боброва). Для катетеризации используют катетеры № 8—12, в которых дополнительно делают несколько отверстий.

Последовательность действий при введении носового катетера:

1) прокипятите катетер и смажьте его вазелином;

2) введите катетер в нижний носовой ход и далее в глотку на глубину 15 см — кончик введенного катетера дол¬жен быть виден при осмотре зева;

3) наружную часть катетера прикрепите к щеке, виску или лбу больного лейкопластырем, чтобы он не выскользнул из носа или не прошел в пищевод;

4) откройте вентиль дозиметра и подавайте кислород со скоростью 2—3 л/мин, контролируя скорость по шкале дозиметра.
Иногда оксигенотерапию проводят с помощью кислородной подушки. Она представляет собой прорезиненный мешок, снабженный резиновой трубкой с краном и мундштуком (воронкой). Кислородная подушка вмещает от 25 до 75 л кислорода. Ее наполняют кислородом из кислородного баллона. Перед началом оксигенотерапии следует обернуть мундштук 2—3 слоями влажной марлевой салфетки (для увлажнения кислорода). Затем мундштук плотно прижимают ко рту больного и открывают кран, при помощи которого можно ориентировочно регулировать скорость поступления кислорода. Вдох производится больным через воронку ртом, выдох — носом. Когда количество кислорода в подушке значительно уменьшится, нажимают на подушку свободной рукой, иначе кислород будет поступать в дыхательные пути с трудом. После использования воронку дважды протирают 3 % раствором перекиси водорода или 70 % раствором этилового спирта.

Существенными недостатками этого метода оксигенотерапии являются:

1) невозможность точно дозировать кислород;

2) невозможность равномерного поступления кислорода;

3) большие потери газа вследствие неплотного прилегания мундштука ко рту.

В условиях скорой помощи оксигенотерапия проводится непосредственно от баллона через маску (аппарат КИ-3), а в некоторых стационарах и санаторно-курортных учреждениях — с использованием кислородной палатки.

Возможности оксигенотерапии возросли с внедрением в практику гипербарической оксигенации — введение кисло¬рода под повышенным давлением (2—3 атм). Растворимость такого кислорода в плазме крови значительно возрастает, что способствует увеличению снабжения кислородом тканей организма.

В нашей стране функционирует комплекс медицинских барокамер, на базе которого создан Всесоюзный центр гипербарической оксигенации.

Одним из неингаляционных методов оксигенотерапии является подкожное введение кислорода, при котором проявляется как местное, так и рефлекторное действие на весь организм. Терапевтическая доза составляет от 50 до 600 мл кислорода. Место введения — подкожная клетчатка передненаружной поверхности бедер и подлопаточной области.

К неингаляционым методам оксигенотерапии относится также введение кислорода в желудок.

Источник: Общий уход за больным. С.А. Мухина, И.И. Тарнавская. Москва «Медицина» 1989 г.

Список использованной литературы:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..