Измерение температуры тела

124

Температуру тела обычно измеряют максимальным медицинским термометром. Такой термометр имеет корпус из тонкого стекла, часть которого занимает резервуар с ртутью. Ртуть, нагреваясь и увеличиваясь в объеме, поднимается по капилляру до определенной отметки на шкале термометра. Термометр показывает максимальную высоту подъема столбика ртути и поэтому называется максимальным. Однако самостоятельно ртуть не может опуститься в резервуар, так как этому препятствует резкое сужение капилляра в нижней его части. Возвратить ртуть в резервуар можно только встряхиванием, при этом столбик ртути перемещается по капилляру, что контролируется по шкале, находящейся внутри корпуса.

Шкала термометра рассчитана на определение температуры тела с точностью до 0,1 °С, для чего на ней имеются соответствующие деления. Медицинским термометром можно измерить температуру тела человека от 34 до 42 °С.

Для дезинфекции медицинских термометров их следует погрузить резервуаром вниз в дезинфицирующий 1 % раствор хлорамина на 15 мин. Емкость, содержащая дезинфицирующий раствор, должна быть из темного стекла, так как на свету раствор быстро теряет свои свойства. На дно емкости кладут слой ваты, чтобы не разбить резервуар с ртутью. Чтобы термометр не выскользнул из руки при встряхивании, на корпус иногда надевают резиновый ободок.

Запомните! В связи с тем, что у больных наблюдаются кожные аллергические реакции при контакте с хлорамином, после дезинфекции следует обязательно ополоснуть термометр под проточной водой.

При необходимости быстро выявить в большом коллективе (чаще всего в детских коллективах) людей с высокой температурой в настоящее время применяют моментальный термометр «Термотест» — полимерную пластинку, покрытую эмульсией из жидких кристаллов. Для измерения температуры пластинку накладывают на лоб: при температуре 36—37 °С зеленым цветом на пластинке светится буква «N» (Norma), а при температуре выше 37 °С — буква «F» (Febris — лихорадка). Высоту подъема температуры определяют медицинским термометром.

Температуру тела у больных измеряют, как правило, 2 раза в день: утром натощак (с 7 до 9 ч) и вечером перед последним приемом пищи (с 17 до 19 ч). Измерение температуры тела после приема пищи не рекомендуется, так как показания термометра будут более высокими (усиливается теплопродукция!). В отдельных случаях (по назначению врача) температуру тела измеряют чаще— через каждые 2—3 ч.

Измерение температуры следует проводить в спокойном состоянии больного, обязательно в присутствии медицинской сестры.

Чаще всего термометр помещают в подмышечной области (при подозрении на симуляцию — одновременно в обеих), а у детей — иногда в паховой области. Сравнительно редко измеряют температуру в полости рта или в прямой кишке. В первом случае резервуар медицинского термометра помещают под язык, а губами больной удерживает корпус термометра. При измерении температуры в прямой кишке резервуар термометра смазывают вазелином и вводят в анальное отверстие за внутренний сфинктер, затем сближают ягодицы, чтобы фиксировать термометр.

Температура тела в подмышечной области в норме 36—37 °С, она на 0,5—0,8 °С ниже температуры слизистых оболочек.

Известны физиологические колебания температуры тела в течение дня: разница между утренней и вечерней температурой составляет в среднем 0,3—0,5 °С. У людей пожилого и старческого возраста температура тела может быть несколько ниже, чем у людей среднего возраста. В раннем детском возрасте отмечается особая неустойчивость температуры тела с большими колебаниями в течение дня. У здоровых людей в норме может наблюдаться постоянное повышение или понижение температуры тела примерно на 0,5 °С. Возможны также различия температуры при измерении в левой и правой подмышечных областях.

Последовательность действий:

1) протрите термометр насухо;

2) убедитесь, что ртуть опустилась в резервуар до самых низких показателей шкалы (ниже 35 °С);

3) протрите насухо подмышечную область больного (влажная кожа искажает показания термометра!);

4) осмотрите подмышечную область: при наличии гиперемии, местных воспалительных процессов нельзя проводить намерение температуры (показания термометра будут выше, чем температура всего тела);

5) поместите резервуар термометра в подмышечную впадину так, чтобы он полностью соприкасался с кожей (больной должен прижать плечо к грудной клетке);

6) через 10 мин извлеките термометр и определите его показания;

7) запишите показания термометра в общий (постовой) температурный лист;

8) встряхните термометр (столбик ртути должен опуститься в резервуар) и погрузите его в дезинфицирующий раствор.

В постовом температурном листе указывают фамилии всех больных (по палатам), дату и время измерения температуры (утро, вечер).

Результаты измерения температуры переносят из постового температурного листа в индивидуальный «Температурный лист». Его заводят в приемном отделении вместе с медицинской картой на каждого больного, поступающего в стационар. В температурном листе, помимо графической регистрации данных измерения температуры (шкала «Т°»), строят кривые частоты пульса (шкала «П») и артериального давления (шкала «АД»). В нижней части температурного листа записывают данные подсчета частоты дыхания в 1 мин, массу тела, а также количество выпитой за сутки жидкости и суточное количество мочи (в миллилитрах). Данные о дефекации («стул») у больного и проведенной санитарной обработке обозначают знаком.

Чтобы правильно нанести данные измерения темпера¬туры, следует помнить, что «цена» одного деления по шкале «Т°» температурного листа 0,2 °С. Графа «День пребывания в стационаре» разделена на две половины: «у» (утро) и «в» (вечер). Утренняя температура регистрируется точкой (синей или черной пастой) в графе «у», вечерняя — в графе «в». При соединении точек получается температурная кривая — график изменения температуры, отражающий определенный тип температурной кривой, имеющий при некоторых заболеваниях диагностическое значение.

Источник: Общий уход за больным. С.А. Мухина, И.И. Тарнавская. Москва «Медицина» 1989 г.

Список использованной литературы:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..