Интерферон

interfer

Интерферон, точнее интерфероны, ─ гликопротеиды с молекулярной массой от 12 до 160 кДа, обладающие широким спектром биологической активности: подавление репродукции вирусов; участие в регуляции иммунологических реакций; радиозащитное действие, подавление размножения опухолевых клеток и другие эффекты. «Многоликость» интерферонов позволяет отнести их к биорегуляторам.

Открытие интерферона начиналось с изучения известного в вирусологии явления интерференции. Английский ученый А. Айзекс и его помощник Дж. Линденман в 1957 году, вводя в куриные эмбрионы инактивированный УФ-лучами вирус гриппа, обнаружили в аллантоисной жидкости ингибитор, который обладал широким спектром противовирусного действия и подавлял репродукцию различных РНК-геномных и ДНК-геномных вирусов. Они показали, что ингибитор является белком, и назвали его интерфероном. Интерферон вырабатывается клетками только под влиянием внешнего стимула. Индукцию интерферона возможно осуществить в клетках различных видов животных, начиная с рыб и кончая млекопитающими. При многих вирусных заболеваниях интерферон находят в разных клинических материалах: в выделениях из носа, крови, в моче больных гриппом, парагриппом, при аденовирусной, респираторно-синцитиальной инфекции; в слезах при пикорнавирусном эпидемическом конъюнктивите; в крови при вирусном гепатите В; в спинномозговой жидкости больных асептическим менингитом энтеровирусной и паротитной этиологии. Интерферон является как бы «побочным продуктом» вирусной инфекции, и ему приписывают важную роль в ее ограничении.

За полвека с момента открытия интерферона проведено огромное количество исследований его физико-химических свойств, механизмов образования клеткой и противовирусного, и непротивовирусного действия, методов получения и практического применения для профилактики вирусных болезней людей и животных. Между тем интерес к интерферону как фактору противовирусного иммунитета и противовирусному препарату не угасает и в настоящее время.

В культуре клеток интерферон синтезируют клетки самого различного типа, но особенно хорошими продуцентами его являются лейкоциты крови. Это обстоятельство легло в основу производства человеческого лейкоцитарного интерферона. Первая отечественная лаборатория по производству лейкоцитарного интерферона была организована по инициативе академиков В.Д. Соловьева и З.В. Ермольевой
в Москве в 1968 году. Для синтеза интерферона использовалась лейкоцитарная масса, получаемая со станций переливания крови.

В клетках продукция интерферона и формирование противовирусной резистентности находятся под жестким генетическим контролем. Гены для образования интерферона локализованы в 5, 9 и 13 хромосомах человека, а для действия ─ в 16 и 21 хромосомах. Утрата, например, 21 хромосомы приводит к нечувствительности клеток к интерферону.

Впервые в 1975 году из фибробластов человека удалось экстрагировать интерфероновую информационную РНК и в бесклеточной рибосомальной системе воспроизвести ее трансляцию с образованием человеческого интерферона с молекулярной массой 25 кДа. Позднее была продемонстрирована способность клеток бактерий (E. coli) транслировать интерфероновую иРНК, полученную из костного мозга человека.

Результаты этих исследований явились предпосылкой для экспериментов по обратной транскрипции интерфероновой иРНК (с помощью фермента обратной транскриптазы) для получения генов интерферона человека. И в 1981 году М. Эдж с сотрудниками Лейчестерского универси­тета в Великобритании синтезировал ген лейкоцитарного интерферона человека, который идентичен гену, содер­жащемуся в клетках организма. А годом позже (1982 г.) бактериальный интерферон методом генной инженерии был синтезирован и в нашей стране. В настоящее время ученые синтезировали ДНК-гены всех трех антигенных разновидностей интерферона человека и некоторых видов животных. С помощью методов генной инженерии осуществлена успешная пересадка полученных генов в кишечную палочку и дрожжевые клетки. Таким образом были получены новые клетки-продуценты человеческого интерферона. Конструированием бактерий, продуцирующих интерферон, давно занимаются отечественные ученые Института биоорганической химии, НИИ эпидемиологии и микробиологии им. Н.Ф. Гамалеи и Института вирусологии им. Д.И. Ивановского.

Интерферон не проникает в клетку, а активирует ее к формированию противовирусной резистентности непрямым путем, взаимодействуя с рецепторами на клеточной поверхности. Хромосома 21 является носителем гена, в котором закодирован синтез интерфероновых рецепторов. Рецепторы позволяют клетке распознать интерферон и передать сигнал о его присутствии другим структурам, которые должны на этот сигнал прореагировать. Взаимодействие интерферона с рецептором сопровождается изменением конформации последнего, а это является необходимым этапом для дальнейшей передачи информации в клетке и формирования антивирусного состояния.

Важно отметить, что приоритет использования интерферона как противовирусного препарата принадлежит отечественным ученым. Так, в 1968─1969 гг. по инициативе В.Д. Соловьева человеческий лейкоцитарный интерферон был впервые с успехом использован для массовой профилактики гонконгского гриппа, позднее ─ для лечения гриппа А в виде аэрозоля в первые два дня болезни. Эффективным оказалось профилактическое применение интерферона среди детей дошкольных учреждений в период вспышек гриппа А. Интраназальное введение препарата, если не предупреждало инфицирование вирусом, то всегда смягчало течение вызываемого им заболевания. Интерферон оказался весьма эффективным средством для профилактики и лечения риновирусных инфекций при частом закапывании в нос.

Годом позже (1970 г.) З.В. Ермольева с сотрудниками успешно применила интерферон для лечения герпетического кератита и опоясывающего лишая. В последующем интерферон нашел широкое применение при герпетической инфекции разной локализации в виде капель, мази, инъекций. Имеются отдельные сообщения о выраженном терапевтическом эффекте интерферона при цитомегаловирусной инфекции, врожденной краснухе, гепатите В. Широкое применение интерферона для профилактики и лечения вирусных инфекций требует расширения производства препаратов человеческого происхождения. В этом отношении большие надежды возлагаются на получение генноинженерных препаратов человеческого интерферона.

Источник: Загальна біологія і Мікробіологія ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ Особливості РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно – рейтінгової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.

Список использованной литературы:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..