Парагрип

paragripp

Збудник парагрипу. Захворювання викликається вірусами парагрипу (ПГ), що відносяться до сімейства параміксовірус, який об’єднує віруси парагрипу людини 1-5-го типів, вірус Сендай і вірус хвороби Ньюкасла. Найбільш поширені і вивчені в якості причини ГРВІ у людини віруси парагрипу 1-го, 2-го і 3-го типів. Віруси мають три поверхневих білка, в тому числі гемаглютинін і нейрамінідазу, вони володіють гемаглютинуючими і гемолітичними властивостями, реплікуються в цитоплазму клітин, викликаючи характерну цитопатогенну дію – утворення симпластів. Їх антигенна структура досить стабільна. Серотипи 1 і 2 причинно пов’язують з розвитком стенозуючих ларингітів, серотип 3 найчастіше асоціюється з ураженням нижніх дихальних шляхів. Причинна значущість типів 4 і 5 вивчена недостатньо. Припускають, що вони мають здатність вражати як верхні, так і нижні дихальні шляхи.

Для парагриппозної інфекції, так само як для риновірусної і аденовірусної інфекцій, спостерігається позитивна кореляція з епідеміями грипу. За даними фахівців НДІ грипу, захворюваність на парагрип в епідемічні з грипу роки була в 1,5 разів вище, ніж у межепідемічній. Причиною такої тенденції є, ймовірно, імуносупресія, обумовлена у перехворілих дітей грипозною інфекцією.

Періодичність парагрипу, тобто часовий інтервал між піками активності збудника серед населення, становить для вірусів парагрипу 1-го і 2-го типів – 2 роки, для вірусів ПГ 3-го типу – 4 роки. Таким чином, активація епідемічного процесу при парагриппозній інфекції спостерігається, відповідно, кожен 3-й і 5-й роки.

Джерелом інфекції є хворі на різних термінах захворювання. Основне місце локалізації вірусів парагрипу -. слизова гортані. Найбільш інтенсивне виділення вірусів в навколишнє середовище має місце протягом першого тижня захворювання, хоча показана можливість їх виділення в останні дні інкубації і від перехворілих протягом 36 днів після захворювання. У рідкісних випадках (0,2-1,7%) вірус виділяється і від здорових дітей, що не виключає можливості зараження від них оточуючих. Епідеміологічна небезпека визначається не тільки формою інфекційного процесу, а й стадією хвороби і в першу чергу виразністю катаральних явищ.

Інкубаційний період у дітей молодшого віку становить 3-5 днів, у підлітків – до 7 днів.

Механізм передачі. Інфекція передається великокрапельною фазою аерозолю, що видихається хворим, тобто в безпосередній близькості від хворого.

У зовнішньому середовищі віруси парагрипу зберігаються при кімнатній температурі протягом 4-12 днів, а в прохолодному і темному приміщенні – на кілька днів довше. Факти інфікування вірусом парагрипу через контаміновані предмети не спостерігалися, хоча виключати таку можливість не слід.

Сприйнятливість до парагрипу висока, особливо серед дітей раннього віку. Серологічними дослідженнями встановлено, що на першому році життя близько 70% дітей інфікується вірусами парагрипу 3-го типу, і вони обумовлюють у цій віковій групі близько 1/3 всіх гострих респіраторних захворювань (ГРЗ). У більш старшому віці віруси парагрипу всіх трьох типів є причиною 7-10% респіраторних захворювань у дітей.

За даними Я. С. Шварцмана і співавторів (1996), показано, що інфекція, викликана вірусом парагрипу одного типу, не чинила впливу на можливість інфікування і тяжкість захворювання, викликаного вірусом парагрипу іншого типу. У дітей перших років життя короткочасний і гомологічний парагрипозний імунітет, що є причиною реінфекцій і особливо повторних захворювань, обумовлених вірусом парагрипу одного і того ж типу.

Відзначена чітка закономірність: зі збільшенням віку число важких форм захворювання, що вимагають госпіталізації, значно знижується, інфекція протікає легше, розвиток стенозуючого ларинготрахеїту спостерігається набагато рідше.

Спалахи парагрипу в дитячих колективах характеризуються досить інтенсивним розвитком. Тривалість їх в окремих групах складає 2-2,5 тиж., У всьому закладі – 3-5 тиж. Інтервал між початком спалахів в різних групах колективу більш тривалий, ніж при грипі, складаючи в середньому 7-10 днів. За час спалаху на парагрип хворіють до 75% дітей молодшого віку. Пік захворюваності припадає на кінець 1-й тиж. У цілому динаміка захворюваності схожа на таку, яка при грипі типу А. Найбільш характерний час виникнення спалахів парагрипу з жовтня по квітень, хоча можливо їх розвиток і в літній період.

Як протікає парагрип. Симптоми парагрипу.

Типові клінічні прояви даної інфекції спостерігаються в основному у дітей дошкільного віку.

Початок гострий, але більш поступовий, ніж при грипі, з максимальною вираженістю симптомів у перші дні. Катаральні прояви в носоглотці (серозний риніт, фарингіт) – завжди основні симптоми захворювання, які спостерігаються на тлі лихоманки (субфебрильною або фебрильною) і різних, але менш виражених, ніж при грипі, проявів інтоксикації. Разом з тим, особливо при парагрипі, викликаному третім серотипом вірусу, можливий розвиток і важких форм перебігу хвороби з високою лихоманкою, вираженою інтоксикацією у вигляді головного болю, блювоти, а іноді і судом. Геморагічний синдром не характерний. – Найбільш типовим для парагрипу є ураження гортані: ларингіт або ларинготрахеїт з осиплістю голосу, печінням по ходу трахей і сухим грубим, болючим, «гавкаючим» кашлем. Можливий розвиток ларингоспазму і стенозу гортані (гострий стенозуючий ларинготрахеїт – ОСЛТ) різного ступеня вираженості, який, на відміну від грипу, може виникнути як у перші, так і в наступні дні захворювання.

Важкість стану хворого обумовлена формою і ступенем стенозу гортані, критеріями діагностики яких служать клінічні дані, динаміка захворювання та ефективність стартової терапії на основі цих даних виділені три основні форми ОСЛТ: набрякла (переважно), інфільтративна і обтураційна.

  • Для набряку форми, обумовленої в основному набряком слизової і рефлекторним спазмом мускулатури гортані, характерне раптове виникнення стенотичного дихання на тлі помірної осиплості голоса і «гавкаючий» непродуктивний кашель на високих нотах. Відзначається швидкий і значний ефект від проведеної «стартовою» терапії (інгаляційне застосування адреноміметиків – 0,025% розчину нафтизину) і кортикостероїдів, що надають протинабрякову та антиалергічну дію. Тривалість стенотичних проявів у дітей, як правило, не перевищує 1-1,5 діб.
  • Інфільтративна форма ОСЛТ по клінічній симптоматиці багато в чому схожа з набряклою, однак, на відміну від неї, ефект від використання адреноміметиків – слабкий, а тривалість стенотичних проявів, як правило, більше двох діб.
  • Для обтураційної форми характерна більш виражена осиплість голосу, аж до афонії, рідкісний, болючий і непродуктивний кашель на низьких тонах, відсутність ефекту від «стартової» терапії адреноміметиком. Позитивний ефект спостерігається тільки після евакуації мокротиння. Тривалість ОСЛТ також більше 2 діб.

Розрізняють чотири ступені стенозу гортані:

  • I ступінь (компенсований стеноз) – спостерігається помірне втягнення грудини і яремної ямки в такт диханню тільки при неспокої. У спокої подих вільний. Гучне дихання, задишка, ціаноз і зрушення показників парціального тиску вуглекислого газу (РлС02) і кисню (Рл02), а також кислотно-основного стану (КОС) відсутні.
  • II ступінь (субкомпенсований стеноз) – втягнення грудини і поступливих місць грудної клітини при диханні спостерігається вже і в спокої, має місце виражена інспіраторна задишка, тахікардія і ціаноз, особливо при неспокої. Дихання шумне, вдих ускладнений, подовжений, при цьому РлС02 <35-49 мм рт. ст., Рл02> 60-70 мм рт. ст., в окремих дітей відзначають появу ознак метаболічного ацидозу.
  • III ступінь (декомпенсований стеноз) – постійне виражене втягнення грудини і поступливих місць при диханні, яке зазвичай гучне з подовженим, ускладненим вдихом, але може бути і поверхневим. Ознаки кисневої недостатності наростають: постійна блідість, мармуровість і загальний ціаноз шкірних покривів, холодний і липкий піт, приглушеність серцевих тонів, тахікардія змінюється брадикардією. Виражене занепокоєння, тремор, здригання, порушення сну, судоми з переходом в сопор. При цьому РАСО2> 45 мм рт. ст., а РаО2 <60 мм рт. ст., крім того, відзначають розвиток метаболічного та респіраторного ацидозу, а іноді і алкалозу.
  • IV ступінь (асфіксія) буває в предагональному періоді, дитина перебуває в комі. Дихання аритмічне, поверхневе; втягнення піддатливих місць грудної клітини вже не відзначається; спроби вдиху переходять в апное. Різка блідість і загальний ціаноз шкірних покривів, втрата свідомості, брадикардія, аритмія, зупинка серця, РдС02> 100 мм рт. ст. Реєструється виражений декомпенсований ацидоз, іноді поєднується з респіраторним алкалозом.

При набряку ОСЛТ частіше відзначається І ступінь стенозу гортані, при інфільтративні – однаково часто І та II, при обтураційній формі переважають II і III ступінь стенозу гортані.

Проявом загальноінтоксаційного синдрому при парагрипі, на відміну від грипу, виражені менш значно. Перебіг парагриппозного крупу при відповідному лікуванні і відсутності бактеріальної суперінфекції зазвичай сприятливе. Розвиток III і IV ступенів стенозу гортані, як правило, свідчить про участь у процесі змішаної вірусно-бактеріальної інфекції.

Бронхи при парагрипі втягуються в процес у 30-40% випадків, при цьому уражаються всі відділи бронхіального дерева; можливо, але рідше ніж при РС-вірусної інфекції, розвиток і бронхиолітів. Обструктивний синдром спостерігається досить часто, але буває нетривалим. Форма обструкції, як і при грипі, в основному спастична і характеризується сухим кашлем, подовженим видихом, експіраторною задишкою, а при фізикальному обстеженні – наявністю сухих свистячих і одиничних велико- або средньопузирчатих хрипів.

Ураження легень, що спостерігаються в 10-15% випадків, не мають виразної типової клінічної симптоматики і виявляються лише рентгенологічно.

Тривалість гарячкового періоду та інтоксикації 4-5 днів, катаральні симптоми зберігаються до 9-10 днів, а при бронхіті – до 13-15 днів.

У картині периферичної крові при парагрипі, як правило значних відхилень від вікової норми не буває, але при важких формах захворювання можливий помірний лейкоцитонейтрофілез, нерізко збільшений СОЗ.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..