Вимірювання температури тіла

124

Температуру тіла зазвичай вимірюють максимальним медичним термометром. Такий термометр має корпус з тонкого скла, частину якого займає резервуар із ртуттю. Ртуть, нагріваючись та збільшуючись в обсязі, піднімається капіляром до певної позначки на шкалі термометру. Термометр показує максимальну висоту підйому стовпчика ртуті і тому називається максимальним. Проте самостійно ртуть не може опуститися до резервуару, оскільки цьому перешкоджає різке звуження капіляра у нижній його частині. Повернути ртуть до резервуару можна тільки струшуванням, при цьому стовпчик ртуті переміщається капіляром, що контролюється за шкалою, яка знаходиться всередині корпусу.

Шкала термометру розрахована на визначення температури тіла з точністю до 0,1 °С, для чого на ній знаходяться відповідні ділення. Медичним термометром можна виміряти температуру тіла людини від 34 до 42 °С.

Для дезінфекції медичних термометрів їх слід занурити резервуаром донизу у дезінфікуючий 1% розчин хлораміну на 15 хв. Ємність, яка містить дезінфікуючий розчин, повинна бути з темного скла, оскільки на світлі розчин швидко втрачає свої властивості. На дно ємності кладуть шар вати, щоб не розбити резервуар зі ртуттю. Щоб термометр не вислизнув з руки під час струшування, на корпус іноді надягають гумовий обідок.

Запам’ятайте! У зв’язку з тим, що у хворих спостерігаються шкірні алергічні реакції при контакті з хлораміном, після дезінфекції слід обов’язково сполоснути термометр під проточною водою.

За необхідності швидко виявити у великому колективі (найчастіше в дитячих колективах) людей з високою температурою на теперішній час застосовують моментальний термометр «Термотест» – полімерну пластинку, вкриту емульсією з рідких кристалів. Для вимірювання температури пластинку накладають на лоба: за температури 36-37 ° С зеленим кольором на платівці світиться буква «N» (Norma), а за температури більш, ніж 37 ° С – буква «F» (Febris – лихоманка). Висоту підйому температури визначають медичним термометром.

Температуру тіла у хворих вимірюють, як правило, 2 рази на день: вранці натщесерце (з 7 до 9 год) та ввечері перед останнім прийомом їжі (з 17 до 19 год). Вимірювання температури тіла після прийому їжі не рекомендується, оскільки показання термометра будуть більш високими (посилюється теплопродукція!). В окремих випадках (за призначенням лікаря) температуру тіла вимірюють частіше – кожні 2-3 год.

Вимірювання температури слід проводити в спокійному стані хворого, обов’язково в присутності медичної сестри.

Найчастіше термометр розташовують у пахвовій області (за підозри на симуляцію – одночасно в обох), а у дітей – іноді в паховій області. Порівняно рідко вимірюють температуру в порожнині рота або у прямій кишці. У першому випадку резервуар медичного термометра розташовують під язиком, а губами хворий утримує корпус термометру. При вимірюванні температури у прямій кишці резервуар термометра змащують вазеліном та вводять до анального отвору за внутрішній сфінктер, потім зближують сідниці, щоб зафіксувати термометра.

Температура тіла у пахвовій області в нормі 36-37 ° С, вона є на 0,5-0,8 ° С нижчою за температуру слизових оболонок.

Відомі фізіологічні коливання температури тіла протягом дня: різниця між ранковою і вечірньою температурою складає в середньому 0,3-0,5 ° С. У людей похилого та старечого віку температура тіла може бути дещо нижчою, ніж у людей середнього віку. У ранньому дитячому віці відзначається особлива нестійкість температури тіла з великими коливаннями протягом дня. У здорових людей в нормі може спостерігатися постійне підвищення або пониження температури тіла приблизно на 0,5 ° С. Можливі також відмінності температури за вимірювання у лівій та правій пахвових областях.

Послідовність дій:

1) протріть термометр насухо;

2) переконайтеся, що ртуть опустилася в резервуарі до найнижчих показників шкали (нижче за 35 °С);

3) протріть насухо пахвову область хворого (волога шкіра спотворює показання термометра!);

4) огляньте пахвову область: за наявності гіперемії, місцевих запальних процесів не можна проводити вимірювання температури (показання термометра будуть вищими, ніж температура всього тіла);

5) розташуйте резервуар термометра у пахвовій западині так, щоб він повністю стикався зі шкірою (хворий повинен притиснути плече до грудної клітини);

6) за 10 хв витягніть термометр і визначте його показання;

7) запишіть показання термометра в загальний (постовий) температурний лист;

8) струсіть термометр (стовпчик ртуті повинен опуститися до резервуару) і занурте його до дезінфікуючого розчину.

У постовому температурному аркуші вказують прізвища всіх хворих (за палатами), дату і час вимірювання температури (ранок, вечір).

Результати вимірювання температури переносять з постового температурного аркуша до індивідуального «Температурного листа». Його заводять у приймальному відділенні разом з медичною картою на кожного хворого, який надходить до стаціонару. В температурному аркуші, окрім графічної реєстрації даних вимірювання температури (шкала «Т °»), будують криві частоти пульсу (шкала «П») і артеріального тиску (шкала «АД»). У нижній частині температурного аркуша записують дані підрахунку частоти дихання за 1 хв, масу тіла, а також кількість випитої за добу рідини та добову кількість сечі (у мілілітрах). Дані з дефекації («стілець») у хворого і проведеної санітарної обробці позначають знаком.

Щоб правильно нанести дані вимірювання температури, слід пам’ятати, що «ціна» однієї поділки за шкалою «Т °» температурного аркуша 0,2 ° С. Графа «День перебування у стаціонарі» розділена на дві половини: «р» (ранок) і «в» (вечір). Ранкова температура реєструється крапкою (синьою або чорною пастою) у графі «р», вечірня – у графі «в». При з’єднанні точок отримують температурну криву – графік зміни температури, що відображає певний тип температурної кривої, який має за деяких захворювань діагностичне значення.

Джерело: Загальний догляд за хворим. С.А. Мухіна, І.І. Тарнавська. Москва «Медицина» 1989

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..