Віруси поліомієліту

polimielit

Вірусна природа поліомієліту встановлена К. Ландштейнером і Е. Поппером в 1909 р. шляхом експериментального зараження мавп суспензією клітин з ЦНС хлопчика, померлого від поліомієліту. У 1936 р. А. Сейбіна і Олицький накопичили поліовірус в культурі клітин нервової тканини. Після виділення поліовірусу Д. Ендерсом та ін в 1939 р. в культурі тканини, яка не містить нервових клітин, були отримані докази, що спростовують його строгу нейротропним. За антигенними і імуногенним властивостям віруси поліомієліту поділяються на три серотипу – I, II і III, які не викликають перехресного імунітету. Вірус поліомієліту типу 1 викликає епідемії в 60-90 % випадків, II і III типів – в 5-35 %.

Поліовіруси на відміну від вірусів Коксакі і ECHO не володіють гемагглютінірующімі властивостями.

Патогенез. Вхідними воротами інфекції є носоглотка, куди вірус потрапляє з води, їжі, забруднених предметів і повітряно -крапельним шляхом. З носоглотки вірус проникає в лімфатичні вузли глоткового кільця або, частіше, в лімфатичні вузли тонкої кишки. У клітинах лімфатичних вузлів відбувається первинна репродукція вірусу. Потім він потрапляє в просвіт кишки і виділяється з випорожненнями в навколишнє середовище. При цьому в 1 г фекалій міститься до 1 млн. доз вірусу. Кишкова стадія триває 3-8 нед. З кишечника або носоглотки поліовірус проникає через лімфу в кров і викликає стан вірусемії, триваюче від декількох годин до декількох днів. Наявність антитіл в крові може блокувати вірус і перешкоджати його проникненню в ЦНС . Якщо вірус таки потрапив у спинний мозок, він локалізується і репродукується в рухових нейронах. Поразка, останніх призводить до розвитку важких паралітичних форм захворювання зустрічаються відносно рідко (до 1 % випадків). Найчастіше поліомієліт протікає з менінгеальними симптомами або катаральним станом зіва. Найбільш небезпечно в епідемічному відношенні виділення вірусу з носоглотки і з фекаліями в перші дні хвороби.

Імунітет. Поліомієлітом хворіють переважно діти віком від 4-5 міс до 5-6 років. Спадковий пасивний імунітет при поліомієліті, який дитина отримує з материнськими антитілами, зберігається недовго. Широке поширення вирусоносительства у здорових людей і велике число порівняно легко протікають катаральних форм захворювання свідчать про наявність природного імунітету. Це підтверджується виявленням у здорових людей різного віку антитіл до вірусу поліомієліту. У формуванні імунітету основне значення мають вируснейтрализующие антитіла, а також неспецифічні інгібітори липопротеидной природи. Вони містяться в сироватці крові, лікворі ,сечі і пов’язують поліовірус. Після перенесеного захворювання імунітет зберігається протягом усього життя.

Специфічна профілактика. Перша вакцина проти поліомієліту, яка з’явилася під час широко поширених в 50 –х роках в Європі і Північній Америці епідемій даного захворювання, була запропонована Солко. Вона складалася з поліовірусов типів I, II і III, інактивованих формаліном. Хворобливе внутрішньом’язове введення вакцини, невисока напруженість імунітету і необхідність частих ревакцинацій обмежили її застосування.

У 60 -х роках в СРСР була розроблена жива вакцина проти поліомієліту двома колективами дослідників на чолі зі А. А. Cмородиновий і М. П. Чумаковим . За цю роботу автори були удостоєні Ленінської премії. Вакцина була приготована з аттенуірованних штамів трьох типів вірусу поліомієліту , отриманих А. Сейбіна в США. Дані штами являють собою мутанти поліовірусу, позбавлені інфекційних властивостей, але зберегли свою імуногенність . Масова вакцинація дітей, проведена в СРСР в 60 -х роках, показала виняткову ефективність і нешкідливість живої вакцини. Первісне побоювання, пов’язане з можливістю реверсії вакцинних штамів в вихідні, не підтвердилося. Важлива перевага живої вакцини полягає ще і в тому, що вона випускається у вигляді драже і вводиться через рот.

Механізм захисної дії живої вакцини полягає в здатності атенуйована вірусів розмножуватися в кишечнику, індукувати утворення гуморадьних антитіл і секреторних IgА – антитіл, а також, можливо, витісняти внаслідок інтерференції дикі штами поліовірусу. Масова вакцинація проти поліомієліту дозволила ліквідувати епідемії даного захворювання в нашій країні та багатьох інших країнах. У цьому зв’язку постало питання про доцільність проведення подальшої обов’язкової вакцинації проти поліомієліту на всій території СРСР. Для пасивної профілактики і лікування застосовують імуноглобулін.

Джерело: Микробиология., В.Д.Тимаков, В.С.Левашев, Л.Б.Борисов ., Москва «Медицина» 1983г.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..