Анафілаксія

02-ENC_0037_0010603

Анафілаксія є реакція негайного типу, що виникає при парентеральному повторному введенні антигену у відповідь на шкідливу дію комплексу антиген – антитіло і що характеризується стереотипно протікає клінічною та морфологічною картиною.

Основну роль в анафілаксії відіграє цітотропний ІgЕ , що має спорідненість до клітин, зокрема базофілам і огрядним клітинам. Після першого контакту організму з антигеном утворюється ІgЕ, який внаслідок цітотропності адсорбується на поверхні названих вище клітин. При повторному попаданні в організм цього ж антигену ІgЕ пов’язує антиген з утворенням на мембрані клітин комплексу ІgЕ – антиген. Комплекс пошкоджує клітини, які у відповідь на це виділяють медіатори – гістамін і гістаміноподібні речовини (серотонін, кинін) . Ці медіатори зв’язуються рецепторами, наявними на поверхні функціональних м’язових, секреторних, слизових і інших клітин, викликаючи їх відповідні реакції. Це веде до скорочення гладкої мускулатури бронхів, кишечника, сечового міхура, підвищення проникності судин і інших функціональних і морфологічних змін, які супроводжуються клінічним проявом.

Клінічно анафілаксія проявляється у вигляді задишки, ядухи, слабкості, неспокою, судом, мимовільного сечовипускання, дефекації та ін. Анафілактична реакція протікає в три фази: в 1-й фазі відбувається сама реакція антиген – антитіло; в 2-й фазі виділяються медіатори анафілактичної реакції; в 3-й фазі проявляються функціональні зміни.

Анафілактична реакція виникає через кілька хвилин або годин після повторного введення антигену. Протікає у вигляді анафілактичного шоку або як місцеві прояви. Інтенсивність реакції залежить від дози антигену, кількості антитіл, що утворилися виду тварини і може закінчитися одужанням або смертю. Анафілаксію легко можна викликати в експерименті на тварин. Оптимальною моделлю для відтворення анафілаксії є морська свинка. Анафілаксія може виникати на введення будь-якого антигену будь-яким способом (підшкірно, через дихальні шляхи, травний тракт) за умови, що антиген викликає утворення імуноглобулінів. Доза антигену, що викликає сенсибілізацію, тобто підвищену чутливість, називається сенсибілізіруюча. Вона зазвичай дуже мала, так як великі дози можуть викликати не сенсибілізацію, а розвиток імунного захисту. Доза антигену, введена вже сенсибілізованою до нього тварині і викликає прояв анафілаксії, називається роздільною. Роздільна доза повинна бити значно більше, ніж сенсибілізуюча.

Стан сенсибілізації після зустрічі з антигеном зберігається місяцями, іноді роками; інтенсивність сенсибілізації можна штучно зменшити введенням малих дозвільних доз антигену, які зв’язують і виводять з циркуляції в організмі частина антитіл. Цей принцип був використаний для десенсибілізації (гипосенсибілізації), тобто попередження анафілактичного шоку при повторних введеннях антигену. Вперше спосіб десенсибілізації запропонував російський вчений А. Безредка (1907), тому він називається способом Безредки. Спосіб полягає в тому, що людині, яка раніше отримувала будь-який антигенний препарат (вакцину, сироватку, антибіотики, препарати крові та ін.), при повторному введенні (при наявності у нього підвищеної чутливості до препарату) спочатку вводять невелику дозу (0,01; 0,1 мл), а потім, через 1-1 ‘/ 2 ч – основну. Таким прийомом користуються в усіх клініках щоб уникнути розвитку анафілактичного шоку; цей прийом є обов’язковим.

Можливий пасивний перенос анафілаксії з антитілами.

Джерело: Мікробіологія. А.А. Воробйов, А.С.Биков, Е.П.Пашков, А.М.Рибакова. Москва «Медицина» 2003р.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..