Iнтерферон

interfer

Інтерферон, точніше інтерферони, ─ глікопротеїди з молекулярною масою від 12 до 160 кДа, що володіють широким спектром біологічної активності: придушення репродукції вірусів; участь у регуляції імунологічних реакцій; мають радиозащитну дію, придушення розмноження пухлинних клітин і інші ефекти. «Багатоликість» інтерферонів дозволяє віднести їх до біорегуляторів.

Відкриття інтерферону починалося з вивчення відомого у вірусології явища інтерференції. Англійський вчений А. Айзекс і його помічник Дж. Лінденман в 1957 році, вводячи в курячі ембріони інактивований УФ-променями вірус грипу, виявили в аллантоісній рідині інгібітор, який володів широким спектром противірусної дії і придушував репродукцію різних РНК-геномних і ДНК-геномних вірусів. Вони показали, що інгібітор є білком, і назвали його інтерфероном. Інтерферон виробляється клітинами тільки під впливом зовнішнього стимулу. Індукцію інтерферону можливо здійснити в клітинах різних видів тварин, починаючи з риб і кінчаючи ссавцями. При багатьох вірусних захворюваннях інтерферон знаходять у різних клінічних матеріалах: у виділеннях з носа, крові, в сечі хворих на грип, парагрип, при аденовірусній, респіраторно- синцитіальних інфекціях; в сльозах при пікорнавірусном епідемічному кон’юнктивіті; в крові при вірусному гепатиті В; в спинномозковій рідині хворих асептичним менінгітом ентеровірусної та паротитної етіології. Інтерферон є як би «побічним продуктом» вірусної інфекції, і йому приписують важливу роль в її обмеженні.

За півстоліття з моменту відкриття інтерферону проведено величезну кількість досліджень його фізико-хімічних властивостей, механізмів утворення клітиною і противірусної, і непротівовірусногї дії, методів отримання та практичного застосування для профілактики вірусних хвороб людей і тварин. Тим часом інтерес до інтерферону як фактору противірусного імунітету і противірусного препарату не згасає і в даний час.

У культурі клітин інтерферон синтезують клітини самого різного типу, але особливо хорошими продуцентами його є лейкоцити крові. Ця обставина лягла в основу виробництва людського лейкоцитарного інтерферону. Перша вітчизняна лабораторія з виробництва лейкоцитарного інтерферону була організована з ініціативи академіків В.Д. Соловйова та З.В. Єрмольєвої в Москві в 1968 році. Для синтезу інтерферону використовувалася лейкоцитарна маса, одержувана зі станцій переливання крові.

У клітинах продукція інтерферону і формування противірусної резистентності знаходяться під жорстким генетичним контролем. Гени для утворення інтерферону локалізовані в 5, 9 і 13 хромосомах людини, а для дії ─ в 16 і 21 хромосомах. Втрата, наприклад, 21 хромосоми призводить до нечутливості клітин до інтерферону.

Вперше в 1975 році з фібробластів людини вдалося екстрагувати інтерферонову інформаційну РНК і в безклітинної рибосомальної системі відтворити її трансляцію з утворенням людського інтерферону з молекулярною масою 25 кДа. Пізніше було продемонстровано здатність клітин бактерій (E. coli) транслювати інтерферонову іРНК, отриману з кісткового мозку людини.

Результати цих досліджень з’явилися передумовою для експериментів по зворотній транскрипції інтерферонової іРНК (за допомогою ферменту зворотної транскриптази) для отримання генів інтерферону людини. І в 1981 році М. Едж із співробітниками Лейчестерського університету у Великобританії синтезував ген лейкоцитарного інтерферону людини, який ідентичний гену, що міститься в клітинах організму. А роком пізніше (1982 р.) бактеріальний інтерферон методом генної інженерії було синтезовано і в нашій країні. В даний час учені синтезували ДНК-гени всіх трьох антигенних різновидів інтерферону людини і деяких видів тварин. За допомогою методів генної інженерії здійснена успішна пересадка отриманих генів у кишкову паличку і дріжджові клітини. Таким чином були отримані нові клітини-продуценти людського інтерферону. Конструюванням бактерій, які продукують інтерферон, давно займаються вітчизняні вчені Інституту біоорганічної хімії, НДІ епідеміології та мікробіології ім. Н.Ф. Гамалії та Інституту вірусології ім. Д.І. Іванівського.

Інтерферон не проникає в клітину, а активує її до формування противірусної резистентності непрямим шляхом, взаємодіючи з рецепторами на клітинній поверхні. Хромосома 21 є носієм гена, в якому закодований синтез інтерферонову рецепторів. Рецептори дозволяють клітині розпізнати інтерферон і передати сигнал про його присутність іншим структурам, які повинні на цей сигнал прореагувати. Взаємодія інтерферону з рецептором супроводжується зміною конформації останнього, а це є необхідним етапом для подальшої передачі інформації в клітині та формування антивірусного стану.

Важливо відзначити, що пріоритет використання інтерферону як противірусного препарату належить вітчизняним ученим. Так, в 1968 ─ 1969 рр.. з ініціативи В.Д. Соловйова людський лейкоцитарний інтерферон був вперше з успіхом використаний для масової профілактики гонконгського грипу, пізніше ─ для лікування грипу А у вигляді аерозолю в перші два дні хвороби. Ефективним виявилося профілактичне застосування інтерферону серед дітей дошкільних установ в період спалахів грипу А. Інтраназальне введення препарату, якщо не попереджало інфікування вірусом, то завжди пом’якшувало протікання викликаного їм захворювання. Інтерферон виявився дуже ефективним засобом для профілактики і лікування риновірусні інфекцій при частому закапуванні в ніс.

Роком пізніше (1970 р.) З.В. Ермольева із співробітниками успішно застосувала інтерферон для лікування герпетичного кератиту та оперізувального лишаю. У подальшому інтерферон знайшов широке застосування при герпетичної інфекції різної локалізації у вигляді крапель, мазі, ін’єкцій. Є окремі повідомлення про вираженому терапевтичному ефекті інтерферону при цитомегаловірусної інфекції, вродженої краснухи, гепатиті В. Широке застосування інтерферону для профілактики і лікування вірусних інфекцій вимагає розширення виробництва препаратів людського походження. У цьому відношенні великі надії покладаються на отримання генноінженерних препаратів людського інтерферону.

Джерело: Загальна біологія и Мікробіологія ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ Особливості РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно – рейтінгової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..