Рак шлунка

rakgel

Рак шлунка – одна з найбільш тяжких форм злоякісних пухлин, яка займає перше місце в структурі загальної онкологічної захворюваності.

За частотою серед інших онкологічних захворювань рак шлунка посідає перше місце у чоловіків і друге (після раку яєчників) у жінок. Це захворювання найчастіше зустрічається у віці 40-60 років, хоча іноді може розвиватися у молодих людей. Географічне поширення раку шлунка вище в Європі і Північній Америці, найрідше він зустрічається в Африці. Захворювання виникає головним чином у літніх людей, що зрозуміло з точки зору ослаблення антибластної функції ретикуло-ендотеліальної системи.

Крім того, в старшому віці в організмі накопичується більше ендогенних канцерогенів (холестерин, стероїдні гормони), які не виконують своїх прямих функцій.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ

Екзогенні:

  • біологічні (вірусогенетична теорія);
  • механічні (подразнення травного каналу грубою та недоброякісною їжею, яка містить компоненти з канцерогенними властивостями – пересмажені жири).

Ендогенні:

  • ослаблена імунна система;
  • обтяжена спадковість;
  • наявність атрофічного гастриту, поліпів шлунка, виразкової хвороби (передракові захворювання).

Рак шлунка в основному є первинним. Пухлина найчастіше локалізується в пілоричній частині (50-65%), рідше – на малій кривизні (10—15 %), кардії (10 %), задній стінці (5 %). Макроскопічно розрізняють декілька видів раку
шлунка.

Поліпозно-бородавчастий рак — частіше локалізується в ділянці пілоруса. Розростаючись, він нагадує цвітну капусту. Інколи пухлина на ніжці провисає в просвіт шлунка, у зв’язку з чим таку форму раку називають грибоподібною. Виразкова форма раку – пухлина швидко перетворюється на виразку, що пов’язано з її центральним розпадом. Краї такої виразки зазвичай трохи підняті. Слизовий (або колоїдний) рак здатний до дифузного поширення в стінці шлунка, при цьому практично ніколи не можна встановити справжні межі пухлини. При цій формі раковий процес часто переходить на очеревину і сальник. Фіброзний рак (скір) також розвивається дифузно. Пухлина поширюється на шлунок з його пілоричного відділу.

Уражені відділи шлунка зморщуються, деколи утворюються виразки. Пухлина швидко проростає в навколишні органи (сальник, підшлункову залозу, брижу, поперечну ободову кишку).

КЛІНІКА

Клінічна картина раку шлунка визначається локалізацією пухлини, а також залежить від її морфологічних особливостей. В одних випадках анамнез типовий для хронічного гастриту, в інших будь-які скарги на порушення функції травного каналу відсутні. Тривалий безсимптомний перебіг характерний для раку кардіального відділу шлунка, а також для фіброзного раку.

Умовно розрізняють кілька періодів розвитку раку: І – ранній (прихований) період; II – період виявленої пухлини; III – період розвитку метастазів.

Ранній період перебігає приховано, скарги хворого неспецифічні, звичайне його обстеження не дозволяє встановити наявність захворювання.

Для цього періоду характерні, так звані „малі” симптоми раку. До них належать: поява в старшому віці немотивованої загальної слабкості, стомлювання, зниження працездатності; зменшення апетиту, відраза до м’ясної їжі; відчуття “шлункового дискомфорту” – втрата задоволення від приймання їжі, відчуття тяжкості та тиску в надчеревній ділянці; прогресуюче безпричинне схуднення; психічна депресія, втрата інтересу до праці, апатія.

У цей період можуть відзначатися нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці. У період прогресування раку описані симптоми набувають більш чітких обрисів. Інколи захворювання супроводжується підвищенням температури тіла (частіше до субфебрильних цифр), що пов’язано з надходженням токсичних пірогенних речовин з пухлини в кров. При локалізації пухлини в кардіальному відділі виникають явища дисфагії. У хворих наростає схуднення, яке переходить у кахексію, посилюється анемія. Для цього періоду характерні біль у надчерев’ї, інколи виникає блювання з домішками крові у вигляді „кавової гущі”.

При огляді хворого відмічається блідість шкіри і видимих слизових оболонок, склери з іктеричним відтінком. Язик з сіруватими нашаруваннями.

Живіт часто здутий, інколи можна пропальпувати пухлину як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні хворого. Для пухлини шлунка характерно те, що вона рухома під час дихання, зміщується при пальпації, „втікає” з-під пальців при роздуванні шлунка і наповненні його водою.

Зазначена клінічна картина раку шлунка є пізньою стадією захворювання, і хворому вже практично нічим не можна допомогти. У ранніх стадіях раку за допомогою традиційних фізичних методів дослідження (перкусія, пальпація) відхилень від норми зазвичай виявити не вдається.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

  • больовий;
  • шлункової диспепсії;
  • кишкової диспепсії;
  • „малі” симптоми раку;
  • інтоксикація.

Особливе значення в діагностиці раку шлунка має дослідження шлункового вмісту. Для цього захворювання найбільш характерним є пригнічення шлункової секреції. Велике діагностичне значення мають наявність „кавової гущі” у шлунковому соці, позитивна реакція на кров. Необхідно пам’ятати, що інколи кров у шлунковому соці може з’явитися внаслідок механічного подразнення слизової оболонки зондом. Велике діагностичне значення має цитологічне дослідження. Рентгенологічний метод виявлення раку шлунка має велике практичне значення. Рентгенологічними ознаками раку шлунка є дефекти наповнення („мінус тінь, плюс тканина”). Фіброгастроскопія є найсучаснішим і найбільш інформативним методом, що дозволяє діагностувати рак шлунка майже із 100 % ефективністю. Перевагою фіброгастроскопії порівняно з іншими способами діагностики є не тільки можливість візуально оцінити стан шлунка, а й провести прицільну біопсію ділянок, підозрілих на злоякісне переродження. Лише за допомогою цього методу може бути діагностований рак І стадії, тобто коли пухлина ще не виходить за межі слизової оболонки.

При лабораторному дослідженні крові в ранніх стадіях раку відхилення від норми зустрічаються рідко. В міру прогресування захворювання з’являється анемія, що пов’язано з поганим засвоєнням екзогенного заліза внаслідок зниженої кислототвірної функції шлунка, а також збільшення ШОЕ.

ПЕРЕБІГ

Перебіг раку шлунка залежить від його локалізації і клінічної форми.

При локалізації раку в кардіальному відділі захворювання дуже довго перебігає безсимптомно, а першим симптомом є дисфагія, яка постійно прогресує аж до повної непрохідності їжі (спочатку твердої). При появі дисфагії стан хворого погіршується, приєднується кахексія. Ця форма раку тяжко діагностується за допомогою рентгенологічного дослідження.
Локалізація пухлини в пілоричному відділі призводить до порушення моторної і евакуаторної функцій шлунка, розвивається клініка пілоростенозу. Рак малої кривизни спричиняє диспептичні порушення, блювання. Рак тіла (передня і задня стінки) дає незначну симптоматику. Найбільш вираженими ознаками захворювання в цьому випадку можуть слугувати анемія, психічна депресія.

Перебіг раку шлунка прогресуючий. Пухлина метастазує в регіонарні лімфатичні вузли, розміщені в ділянці пілоруса, малої кривизни, дванадцятипалої кишки, а також у заочеревинні лімфовузли, у печінку. У печінці часто зустрічаються „дрімаючі” метастази, які не проявляються 3-5 років.

Для раку шлунка характерне метастазування в лімфатичні вузли лівої надключичної ямки в малий таз і в яєчник. Деколи спостерігається канцероматоз очеревини. Пухлина може проростати в сусідні органи – підшлункову залозу, печінку, кишку, органи малого таза.

УСКЛАДНЕННЯ

До ускладнень належать: хронічна постгеморагічна анемія, шлункова кровотеча, перфорація і раковий перитоніт, нагноєння пухлини.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Раннє виявлення раку шлунка в основному повинно ґрунтуватись на достатній онкологічній настороженості медичних сестер. Будь-яке захворювання, яке перебігає з виснаженням, дає шлунковий дискомфорт, анемію тощо, повинно насторожити, націлити на необхідність виключити рак.

Особливо детально необхідно обстежити хворих з пониженою кислотністю шлунка. При цьому повинні бути використані всі перераховані методи дослідження, включаючи цитологічний аналіз шлункового соку, виявлення прихованої крові в калі. За серйозної підозри на рак необхідно провести пробну лапаротомію, ревізію внутрішніх органів. За необхідності тут же проводять оперативне видалення пухлини.

Медична сестра проводить оцінку стану пацієнта на основі клінічних і лабораторних даних. Формулює наявні і потенційні проблеми та розробляє план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів.
Аналізує план лікарських призначень і виконує необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Хірургічне лікування

Радикальним методом лікування є субтотальна резекція шлунка. Що раніше виявлений рак, то ефективнішою буде операція.

Медикаментозне лікування

При задавненому процесі призначають симптоматичне лікування – переливання крові, знеболювальні (ненаркотичні та наркотичні аналгетики), спазмолітичні засоби, препарати заліза. Використовується і патогенетична терапія, метою якої є затримання росту пухлини.

Променева терапія

Іноді застосовують променеву терапію.

Хіміотерапія

Використовують низку хіміопрепаратів (нітромін, тіофосфамід, бензотеф, 5-фторурацил, мітомігрин, вінбластин).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ

У неоперабельній стадії догляд за хворим є головним у терапії й передбачає полегшення його страждань.
Лікування в таких випадках симптоматичне: знеболювальні (у тому числі й наркотичні), серцево-судинні засоби, кисень та ін. Хворі потребують уважного догляду. Слід спостерігати за функціями всіх органів, запобігати виникненню пролежнів. Під час блювання, якщо дозволяє стан хворого, його потрібно зручно посадити, закрити груди й коліна рушником або клейонкою так, щоб нижній край звисав у таз. Хворий нахиляється над тазом або підставляє під підборіддя миску чи лоток.

Хворі здебільшого перебувають на ліжковому режимі, їх годують з ложки невеликими порціями, трохи піднявши голову. Шию, груди прикривають серветкою. Рідку їжу можна давати з напувальника.

Обов’язковий старанний догляд за порожниною рота. Слід стежити, щоб хворий полоскав рот після кожного приймання їжі. Якщо він не може цього зробити самостійно, медична сестра обробляє порожнину рота, промиває шприцом Жане, гумовим балоном, застосовуючи антисептичний розчин (2 % розчин борної кислоти – 1 чайна ложка на склянку води, розчин фурациліну 1:5000, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, відвар ромашки та ін.).

Техніка проведення штучного харчування тяжкохворих

Штучне годування використовують у випадках, коли природне харчування є неможливим або недостатнім: при розладах ковтання, звуженні або непрохідності стравоходу, в період після оперативного втручання на стравоході чи травному каналі, при безперервному блюванні, великих втратах рідини, розладах психіки з відмовою від їжі тощо.
Годування через зонд. Готують стерильний тонкий шлунковий зонд, стетоскоп, шприц, лійку, 3-4 склянки їжі. Миють руки і пояснюють пацієнту хід процедури. Бажано годувати хворого у положенні сидячи; якщо це неможливо, то зонд вводять у положенні пацієнта, лежачи на боці. Голову хворого відхиляють назад. Визначають, на яку відстань повинен бути введений зонд.

Змащений гліцерином чи вазеліном зонд вводять на 15-17 см вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу у носову частину глотки. Голову хворого нахиляють вперед і по задній стінці глотки спрямовують зонд у стравохід до шлунка на 45-50 см і просять пацієнта ковтнути зонд. Переконуються, що зонд потрапив у шлунок. Для цього у шприц набирають повітря, головку стетоскопа ставлять в епігастральну ділянку, через зонд вводять повітря у шлунок і вислуховують звуки, які свідчать про надходження повітря у шлунок. На вільний кінець зонда надягають шприц чи лійку і невеликими порціями вливають рідку підігріту їжу (молоко, вершки, рідкі каші, супи, сирі яйця, какао з вершками, фруктові соки). Загальний разовий об’єм їжі 300-400 мл. Після введення поживних речовин в зонд вливають чисту воду для того, щоб видалити залишки їжі. Лійку знімають, а зонд фіксують пластирем на щоці або до зовнішнього слухового проходу.

Годування через операційну норицю. При непрохідності кишок чи виходу із шлунка накладають операційну шлункову чи кишкову фістулу. Необхідно вимити руки, підготувати їжу і пацієнта до годування. У фістулу вводять зонд, на який надягають лійку і невеликими порціями, притримуючись природної швидкості приймання їжі (по 150-200 мл), 5-6 разів на день вливають у неї підігріту рідку їжу. Поступово разову кількість їжі збільшують до 250-500 мл, а кількість введень зменшують до 3-4 разів. Необхідно стежити за чистотою країв нориці і після кожного вливання їжі промивати шкіру навколо неї, змащувати пастою Лассара, накладати суху стерильну пов’язку.

У разі необхідності (опік ротової порожнини, стравоходу) хворого годують через живильну клізму. Застосування живильних клізм обмежене, бо у нижньому відділі товстої кишки всмоктуються тільки вода, ізотонічний
розчин хлориду натрію, розчин глюкози. Частково можуть всмоктуватися білки та амінокислоти. Попередньо очисною клізмою звільняють пряму кишку від вмісту. Живильні розчини підігрівають до 36-40 оС. Невелику кількість рідини (200-250 мл) набирають у гумову грушу, додавши 5 крапель настоянки опію. Змащують вазеліновою олією носик балона, витискують повітря. Пацієнта вкладають на лівий бік і вставляють носик груші у пряму кишку. Натискувати на балон потрібно повільно, щоб не подразнювати слизову оболонку. Хворий повинен лежати спокійно для запобігання позиву на дефекацію. Рідше ставлять крапельні годувальні клізми, якими можна ввести до 1 л живильної рідини.

Парентеральне харчування

Якщо ентеральне харчування не дозволяє забезпечити організм пацієнта необхідною кількістю і набором поживних речовин, використовують парентеральне харчування. Як правило, його призначають в передопераційний період пацієнтам, яким має бути проведена велика операція в черевній порожнині. Після операції ці пацієнти також потребують парентерального харчування.

Крім того, парентеральне харчування широко застосовують при лікуванні хворих із сепсисом, великими опіками, тяжкою крововтратою.

У випадку виражених порушень процесів травлення й всмоктування в травному тракті (при холері, тяжкому перебігу дизентерії та ін.), повної відсутності апетиту (анорексії), при невпинному блюванні, відмові від приймання їжі також застосовують парентеральне харчування.

З цією метою призначають засоби, які містять продукти гідролізу білків – амінокислоти: гідролізин, білковий гідролізат казеїну, фібриносол; штучні суміші амінокислот: альвезин новий, левамін, поліамін; жирові емульсії: ліпофундин-S, інтраліпід, 10 % розчин глюкози. Крім того, вводять до 1 л розчинів електролітів, вітамінів групи В, аскорбінову кислоту.

Засоби для парентерального живлення вводять крапельно внутрішньовенно. Для цього можна використати спеціальні системи, які дозволяють здійснювати одночасне введення білкових, жирових і вуглеводних засобів із трьох флаконів. Перед введенням їх підігрівають на водяній бані до температури тіла (37-38 С).

Необхідно суворо дотримуватися швидкості введення препаратів: гідролізин, білковий гідролізат казеїну, фібриносол, поліамін у перші 30 хвилин вводять із швидкістю 10-20 крапель за хвилину, а потім при добрій переносимості швидкість введення збільшують до 40-60 крапель за хвилину.

У разі скупчення великої кількості газу в кишках у пряму кишку вводять газовідвідну трубку. При атонії кишок, затримці випорожнень роблять очисну клізму.

Дуже важливим є утримання тіла хворого в чистоті, особливо у період гарячки. Для цього один кінець рушника змочують водою або дезінфікуючим розчином, злегка відтискають і протирають шкіру в такій послідовності: обличчя, за вухами, шию, спину, передню частину грудної клітки, руки. Особливу увагу звертають на складки шкіри, місця посиленого потовиділення (пахові складки, статеві органи, ділянки шкіри навколо заднього проходу). В такому ж порядку шкіру ретельно протирають чистим сухим рушником. Змінюють натільну та постільну білизну.

Тяжкохворих слід підмивати кожен день (іноді 2-3 рази), особливо після фізіологічних випорожнень.

Медсестра повинна добросовісно виконувати призначені лікарем введення знеболювальних засобів, щоб полегшити іноді нестерпний біль.

У хворого може виникнути ускладнення – шлункова кровотеча. З’являється блювання кольору кавової гущі. Медсестра повинна терміново повідомити про це лікаря і до його приходу підняти головний кінець ліжка, не дозволяти хворому рухатись і розмовляти. На надчеревну ділянку слід покласти міхур з льодом, ввести кровоспинні засоби (вікасол, кальцію хлорид, амінокапронову кислоту) й не відходити від хворого до поліпшення його стану.

У розмові з хворим потрібно скористатися доброзичливою неправдою, залишаючи хоч якусь надію на одужання.
Завжди необхідно пам’ятати, що перед нами дуже хвора людина зі своїм горем і болем, яка потребує допомоги.

Медичному працівникові доводиться повідомляти родичів про нещастя чи втрату:

  • лікар повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном;
  • розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;
  • за необхідності повідомити телефоном – це повинна робити досвідчена людина;
  • родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті хворого, не треба приховувати від них результатів чи необхідності патологоанатомічного обстеження.

Рекомендації для людини, яка повідомляє про нещастя.

1. Дайте родичам можливість: а) усвідомити те, що сталося; б) відреагувати; в) вільно висловити емоції; г) побути в тиші; д) дати запитання; е ) побачити померлого.

2. Уникайте: а) поспіху; б) різкості; в) брехні; г) банальності.

3. Дайте відповіді на всі запитання.

4. Не приховуйте причини смерті.

Допомога:

1. Реакції можуть бути найрізноманітніші – від гнітючого мовчання і небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини.

2. Дайте можливість виплакатися.

3. На знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку на плече.

4. Запропонуйте чашку чаю чи води.

5. Запитайте співбесідника про самопочуття.

Помираючий хворий

Лікування помираючого хворого – тяжке випробування для кожного медичного працівника, тому що тяжко усвідомлювати своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити, не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні, духовні потреби, відчувати останні радощі.

Основні складники допомоги включають:

  • емоційну, соціальну і духовну підтримку;
  • симптоматичне лікування;
  • психотерапію.

За тяжкохворими, які перебувають на лікуванні у відділенні, необхідно організувати невідступний нагляд вдень і вночі. Саме тому історії хвороби цих хворих знаходяться у спеціальній папці. Черговий лікар починає обхід у відділенні саме з цих хворих. Середній медичний персонал зобов’язаний знати стан усіх тяжкохворих у будь-який момент. При цьому слід контролювати забарвлення шкіри і слизових (наростання інтенсивності чи розширення ціанозу шкіри і слизових оболонок, поява раптової блідості чи інтенсивного плеторичного забарвлення), частоту, ритм і наповнення пульсу, величину артеріального тиску і його зміни, частоту і зміни глибини дихання. Про всі виявлені зміни слід негайно повідомляти лікуючого або чергового лікаря.

Велике значення для тяжкохворих мають гігієнічні заходи. Кожному такому хворому потрібно щоденно обтирати тіло теплою водою з додаванням спирту, оцту чи одеколону. Під простирадло підкладають клейонку. Для запобігання переохолодженню, шкіру відразу витирають насухо.

Неохайним хворим, а також, при мимовільному сечовипусканні і нетриманні випорожнень обтирання повторюють після кожного забруднення шкіри. За відсутністю протипоказань хворий за допомогою медичної сестри чи санітарки вмивається вранці і миє руки перед прийманням їжі.

Тяжкохворим необхідно дбайливо протирати зуби і язик, промивати ротову порожнину, особливо, якщо хворий дихає ротом або при обмеженому вживанні рідини. Язик захоплюють стерильною марлевою серветкою і лівою рукою витягують з рота, а правою рукою серветкою, змоченою слабким розчином натрію гідрокарбонату, затиснутою пінцетом, обтирають язик, ясна. При ознаках стоматиту використовують 7 % розчин бури у гліцерині. Для запобігання запалень вивідних проток слинних залоз не рекомендують протирати слизову щік, а хворому дають смоктати кусочки лимона, що збільшує слиновиділення.

Для промивання ротової порожнини, за відсутності протипоказань, хворому допомагають звестися в ліжку з нахиленою вперед головою. Шию і груди прикривають клейонкою, під підборіддя підкладають лоток. В іншому випадку хворий зберігає горизонтальне положення, а голову повертають набік. Кутик рота відтягують шпателем і промивають рот, використовуючи шприц чи гумовий балон, слабким (0,5-1%) розчином натрію гідрокарбонату, бури (2-3%), калію перманганату (1: 10000). Слід остерігатися попадання рідини в дихальні шляхи. Перед протиранням язика і промиванням рота слід вийняти знімні зубні протези. Їх ретельно миють і зберігають сухими. Зубні протези обов’язково знімають у хворих без свідомості.

Ліжко хворого повинно бути зручним і чистим, білизна без швів, добре розправлена, без складок. Кожні 2-3 год хворому допомагають змінити положення тіла. Чисту шкіру спини і попереково-крижової ділянки протирають камфорним спиртом. Щоб не створювати незручностей у догляді, на хворого без свідомості вдягають сорочку-розлітайку або не одягають натільної білизни, а прикривають простирадлом. Ліжкова білизна повинна бути легкою.

Важливою частиною догляду є забезпечення зручного положення хворого з використанням функціонального ліжка, яке може бути перетворене у крісло. При психоемоційному збудженні до ліжка приєднуються бокові стінки. Все, що є необхідним для пацієнта (плювальниця, чашка з чаєм, серветки), на приліжковій тумбочці розміщують так, щоб хворий без напруження зміг дістати.

Випорожнення кишечника. Неспроможність випорожнення кишечника створює дискомфорт. Чим тривалішим є відкладання акту дефекації, тим тяжчою стає ця процедура пізніше. Якщо дозволяє стан хворого, то за дозволом лікаря може бути використаний санітарний стілець, який має круглий отвір у сидінні, під який підставляють відро чи судно. Медична сестра чи санітарка допомагають хворому перейти з ліжка на стілець. Після випорожнення кишечника проводять підмивання хворого і вкладають його в ліжко. Судно випорожнюють, миють, дезінфікують і повертають до ліжка тяжкохворого. За необхідності застосовують свічки з гліцерином, на ніч призначають 200 мл однодобового кефіру з 1 столовою ложкою рослинної олії, відварений чорнослив. При неефективності призначуваних заходів хворому проводять очисну клізму за загальноприйнятою методикою.

Старанного догляду і нагляду потребують хворі, які перебувають в непритомному стані. Причини непритомного стану різноманітні: він може виникати при порушеннях мозкового кровообігу, лихоманці. Слід пам’ятати, що раптова втрата свідомості у хворого, стан якого до цього був задовільним, дуже часто є ознакою тяжкого ускладнення: тромбозу великої судини, кровотечі, отруєння. Тому при раптовій втраті хворим свідомості необхідно негайно викликати лікаря, при цьому середній медичний персонал не може залишати хворого без нагляду. Наступні заходи залежать від тієї причини, яка викликала втрату свідомості.

ПРОФІЛАКТИКА

Основними принципами профілактики раку шлунка є ознайомлення населення з провідними причинами захворювання і пропаганда раціонального харчування.

Систематично проводяться комплексні онкоогляди організованого населення віком понад 35 років з метою виявлення не тільки раку шлунка, але й передракових захворювань (гастриту зі зниженою кислотністю, поліпозу, виразкової хвороби з тривалим перебігом). Рекомендують оперативне втручання, якщо консервативне лікування передракового захворювання неефективне.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Медична сестра запрошує пацієнта 4 рази на рік для огляду його терапевтом (дільничним чи сімейним лікарем) і онкологом. Рекомендує хворому пройти езофагогастродуоденоскопію (після операції на шлунку), рентгенографічне обстеження, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, комп’ютерну томографію, здати аналіз калу на приховану кров та загальний аналіз крові. Проводить бесіду з пацієнтом про необхідність відмови від тютюнопаління і вживання алкоголю, необхідність дотримання дієти, режиму харчування, оперативного втручання (при необхідності).

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..