Гострий холецистит

ostholi

Холецистит – це запалення жовчного міхура. Захворювання жовчного міхура та жовчовивідних шляхів є найбільш поширеним серед патологій травного тракту, становить 35% усіх випадків. Жінки хворіють на холецистит в 2-3 рази частіше ніж чоловіки.

ЧИННИКИ:

  • інфекційний (стрептокок, стафілокок, кишкова паличка, ентерокок);
  • грибковий (дріжджові гриби);
  • вірусний;
  • найпростіші (лямблії).

Проникнення мікроорганізмів у жовчні шляхи відбувається ентерогенним, гематогенним та лімфогенним шляхами.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

  • застій жовчі в жовчному міхурі (вагітність, пологи, звичні закрепи, вісцероптоз);
  • зміна фізико-хімічних властивостей жовчі;
  • травмування стінок жовчного міхура конкрементами.

КЛІНІКА

Характеризується катаральною, флегмонозною та гангренозною формами запалення. Захворювання починається раптово. Ранньою клінічною ознакою є інтенсивний біль у правому підребер’ї з іррадіацією у спину, праву лопатку, ключицю чи надпліччя, іноді в праву руку. Біль виникає через 2-3 години після споживання смаженої, жирної чи гострої їжі, винограду, помідорів, алкоголю, яєць, майонезу, кремів, солодощів і грибів, супроводжується нудотою і повторним блюванням (спочатку їжею, а потім жовчю).

Температура підвищується до субфебрильних або фебрильних цифр.

Хворий займає вимушене положення на правому боці або спині. При огляді хворого виявляють жовтяничність покривів або тільки склер і слизової оболонки м’якого піднебіння, язик сухий, пульс частий, артеріальний тиск знижується. При пальпації в правому підребер’ї болючість, іноді така сильна, що хворі не дають доторкнутися до цієї ділянки, черевна стінка в цьому місці виявляє сильну (дошкоподібну) резистентність. Незважаючи на це, іноді вдається пропальпувати різкоболючий, гладенький, округлий набряклий міхур, що зміщується згори донизу і виходить з-під печінки – це так звана міхурова точка (вісцеромоторний рефлекс). У хворих виявляють позитивний симптом Ортнера (болючість при постукуванні по краю правої реберної дуги) і характерні ознаки ураження жовчовидільної системи: симптом Лепене (болючість при постукуванні по м’яких тканинах правого підребер’я), симптом Образцова – Мерфі (підсилення болю в ділянці правого підребер’я при натискуванні на передню черевну стінку в проекції жовчного міхура під час глибокого вдиху при втягнутому животі, при цьому хворий припиняє вдих через посилення болю), симптом Кера (виникнення або посилення болю під час вдиху при пальпації в точці жовчного міхура).

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

  • больовий;
  • шлункової диспепсії;
  • інтоксикаційний.

Діагноз гострого холециститу підтверджується змінами в загальному аналізі крові: лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво, прискорення ШОЕ, ультразвуковим дослідженням, що практично немає протипоказань.

ПЕРЕБІГ

Перебіг зазвичай доброякісний. Гострий холецистит триває кілька днів і закінчується повним одужанням або переходить в хронічні форму.

УСКЛАДНЕННЯ:

  • гнійний та гангренозний холецистит (перфорація міхура з розвитком жовчного перитоніту);
  • гнійний холангіт (запалення печінкових ходів);
  • гнійний гепатит (абсцес печінки);
  • гострий холецистопанкреатит.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ:

1. Хворі госпіталізуються в хірургічне відділення.

2. Ліжковий режим.

3. Голод.

4. Холод на праве підребер’я.

5. Медикаментозна терапія:

  • антибіотики (ампіцилін, рифампіцин, тетрациклін);
  • спазмолітики (атропіну сульфат, платифілін, но-шпа, папаверин);
  • аналгетики (анальгін, баралгін);
  • інфузійна терапія;

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Хворих обов’язково госпіталізують у хірургічне відділення. Наявність гнійної та гангренозної форми гострого холециститу є показанням до видалення жовчного міхура (оперативне лікування).

Хворі з катаральним холециститом можуть перебувати і в терапевтичному відділенні, їм призначають суворий ліжковий режим, утримання від їжі протягом перших двох діб після нападу, а надалі дієту № 5. Їжу вживають малими порціями 5-6 разів на добу.

Медична сестра повинна розуміти, що загальний стан хворого погіршується ще й внаслідок гарячки. Тому необхідно особливо ретельно спостерігати і доглядати за ним. У цей період можливі порушення серцево-судинної діяльності, функції органів травлення, сечовиділення тощо. Спостереження за пульсом, артеріальним тиском, диханням, фізіологічними випорожненнями, станом шкіри є важливими складовими правильного догляду.

Для виведення токсичних продуктів хворому дають більше пити: відвар із кукурудзяних приймочок, шипшини, безсмертника, фруктові соки і мінеральні води.

Перед їдою необхідно закінчити всі лікувальні процедури і фізіологічні випорожнення хворого. Молодший персонал прибирає і провітрює палату, допомагає хворому помити руки і вмитися.

Їжа має бути легкозасвоюваною: супи овочеві, молочні з круп, картопля, кисле молоко, кефір тощо. Хворі приймають їжу в палаті. Після прийому їжі хворий повинен прополоскати рот перевареною водою.

Треба стежити за чистотою тіла хворого. Під час значної пітливості хворого виникає потреба часто обтирати його теплим рушником й змінювати білизну.

Доки хворий перебуває на суворому ліжковому режимі, для випорожнення в ліжко подають судно, а при сечовипусканні – сечоприймач. Після дефекації хворого підмивають.

Під час блювання у положенні лежачи його голову потрібно нахилити набік і трохи опустити вниз, до рота під підборіддя підставити лоток. Після закінчення блювання хворому обтирають обличчя, підборіддя, губи і подають переварену воду для полоскання рота. Проти блювотних подразнень можна дати хворому м’ятних крапель, ковток холодної води, 5 мл 0,5 % розчину новокаїну, содової води.

Після закінчення гострого періоду, коли біль минає, температура тіла стає нормальною, а стан хворого задовільним, йому дозволяється загальний режим.

Дуоденальне зондування проводять натще в процедурному кабінеті.

Пацієнту пояснюють хід процедури і отримують згоду на проведення її. В положенні хворого стоячи вимірюють на зонді відстань від пупка до різців.

Після цього обстежуваний сідає на стілець або на кушетку. Медсестра на вимиті руки одягає рукавички, застеляє груди хворого рушником. Медична сестра бере зонд і вводить його металеву оливу за корінь язика, пропонуючи хворому робити декілька ковтальних рухів і глибоко дихати через ніс. При появі позивів до блювання хворий повинен губами затиснути зонд і глибоко дихати носом, намагаючись проковтнути зонд до необхідної мітки.

Ковтати зонд слід повільно, щоб він не скрутився. Коли зонд потрапить в шлунок, хворого вкладають на правий бік на тапчан без подушки під головою. Під праве підребер’я підкладають подушку, поверх якої необхідно покласти гарячу грілку, загорнуту в рушник. Хворий згинає ноги в колінах і продовжує заковтувати зонд. Про місце знаходження зонда судять за вмістом, який отримують із нього. У разі знаходження зонда в шлунку виділяється прозорий злегка мутний шлунковий сік (лакмусовий папірець, змочений ним, червоніє). Через 50-60 хв повинна з’явитися жовч. При виділенні із зонда вмісту жовтого кольору вважають, що олія просунулась у дванадцятипалу кишку. Знаходження в ній зонда підтверджується лужною реакцією вмісту, що виділяється. Якщо зонд скрутився у шлунку і жовч не виділяється, то зонд частково витягають і пропонують ковтати його знову.

Контролем місцезнаходження зонда може бути проба з введенням шприцом повітря: при знаходженні зонда в шлунку хворий відчуває введення повітря, а якщо зонд знаходиться у дванадцятипалій кишці, то не відчуває.

Для визначення місцезнаходження зонда використовують і рентгенологічний метод. Якщо протягом тривалого часу не вдається отримати жовч, то можна підшкірно ввести 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату, що сприяє розкриттю сфінктера загальної жовчної протоки. Хворому пропонують випити 100-200 мл 2 % розчину натрію гідрокарбонату, після чого на 10-15 хв зав’язують зонд. Це сприяє розкриттю воротаря шлунка.

Якщо олія потрапила в кишку, то починає виділятися золотисто-жовта прозора рідина – порція А (суміш кишкового соку, секрету підшлункової залози і жовчі). Рідина вільно витікає із зовнішнього кінця зонда, опущенного в пробірку, або її відсмоктують шприцом. Для дослідження відбирають пробірку з найпрозорішим вмістом. Через зонд вводять один із подразників (найчастіше 40-50 мл теплого 25 % розчину магнію сульфату). Якщо хворий погано переносить сульфат магнію, то можна ввести сорбіт, ксиліт (40 г) або 40 % розчин глюкози у такій самій кількості. Цим викликають міхуровий рефлекс, тобто скорочення жовчного міхура при розкритті сфінктера Одді.

Внутрішньовенно можна ввести 5 ОД пітуїтрину або 75 ОД холецистоскініну в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Зонд затискують або зав’язують вузлом на 5-10 хв, потім відкривають, опускають зовнішній кінець у пробірку і збирають концентровану темно-оливкову міхурову жовч (друга порція -В). Якщо це не сталося, то можна через 15-20 хв повторити введення магнію сульфату. Після повного спорожнення жовчного міхура в пробірки починає надходити золотисто-жовта (світліша від порції А) прозора, без домішок порція С жовчі- суміш жовчі із печінкових жовчних шляхів і соків дванадцятипалої кишки. Після отримання цієї порції зонд виймають, поміщають в дезінфікуючий розчин, знімають рукавички, миють руки.

Характер і швидкість жовчовиділення можна деталізувати при проведенні фракційного дуоденального зондування, яке краще проводити двоканальним зондом. Збір жовчі проводять в пронумеровані пробірки кожні 5 хв. Техніка введення зонда така сама, як при звичайному дуоденальному зондуванні.
Процедура дуоденального зондування довготривала і стомлююча для хворого. Якщо протягом 1-1,5 год жовч не з’являється, то зондування припиняють і повторну процедуру проводять через 24 год.

Ускладнення:

  • поява крові в дуоденальному вмісті, що потребує припинення процедури;
  • вегетативні реакції (слабкість, запаморочення, зниження артеріального тиску).

Медична сестра не повинна залишати хворого без нагляду і контролювати самопочуття хворого, колір і домішки дуоденального вмісту.

ПРОФІЛАКТИКА

Профілактика включає раціональне харчування, лікування вогнищ інфекції.

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..