Гострий пієлонефрит

brxbxp136595

Пієлонефрит – неспецифічний інфекційно-запальний процес ниркової миски, чашечок, паренхіми з переважним ураженням сполучної тканини.

Нерідко він поширюється на кровоносні судини нирок і клубочки. Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків. Вторинний пієлонефрит зумовлений уростазом (застоєм сечі), спостерігається у 80% хворих. Причинами порушення уродинаміки можуть бути конкременти, порушення ниркового кровообігу та лімфотоку, міхурово-сечовивідний рефлюкс.

Серед усіх захворювань людини за частотою виникнення пієлонефрит посідає друге місце після гострих респіраторних захворювань і перше – серед хвороб нирок. Пієлонефрит є однією з основних причин розвитку хронічної ниркової недостатності і нефрогенної гіпертензії; в 1/3 випадків смерть зумовлена хронічною нирковою недостатністю, в 20 % – гіпертензією. Реальне поширення пієлонефриту може бути ще більшим – внаслідок труднощів діагностики, великої кількості латентних форм захворювання. Діагностується тільки у 30% хворих. Зустрічається у жінок в 3-4 рази частіше ніж у чоловіків. У 60-75 % випадків захворювання розвивається у віці до 30-40 років, надто при дефлорації, вагітності, пологах і в післяпологовий період.

Гострий пієлонефрит – гострий запальний процес у нирковій паренхімі та чашечково-мисковій системі. Гнійні пієлонефрити розвиваються у третини пацієнтів.

ЧИННИКИ:

  • бактеріальний (бактерії кишкової групи – в 51,6 % випадках, стафілококи – у 20,3 %, протей – у 9,2 %, синьогнійну паличку – в 1,8 %, ентерокок – у 0,6 %, мікробні асоціації – в 11 % випадків);

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

  • каріозні зуби;
  • хронічний тонзиліт;
  • фурункульоз;
  • панарицій;
  • мастит;
  • остеомієліт;
  • холецистит;
  • запальні зміни в органах сечової системи (уретрит, цистит);
  • запальні зміни статевої системи (простатит, аднексит);
  • запальні зміни у клітковині таза (парапроктит).

КЛІНІКА

За перебігом пієлонефрит поділяється на гострий, підгострий, латентний, сублатентний. Розпізнають такі основні клінічні форми гострого пієлонефриту: серозний – апостематозний нефрит; гнійний – карбункул нирки; некротичний папіліт – абсцес нирки.

Початкові клінічні прояви первинного гострого пієлонефриту, як правило, виникають через кілька днів або тижнів (у середньому 2-4 тижні) після затухання вогнищевої інфекції. У типових випадках для гострого пієлонефриту характерна тріада симптомів: у хворого озноб із наступним підвищенням температури тіла, дизуричні явища і біль у ділянці попереку (з обох боків – при двобічному і з одного боку – при однобічному пієлонефриті).

Захворювання характеризується загальними і місцевими симптомами.

Підвищується температура, одночасно з’являється озноб, загальна слабкість, розбитість, м’язовий біль, біль у суглобах, головний біль, здебільшого у лобній ділянці, нерідко приєднується нудота і блювання. Вираженість загальних симптомів максимальна при гнійному пієлонефриті, незначна при серозному. Озноби нерідко передують появі температури, є характерною ознакою пієлонефриту. При гнійних формах озноби багаторазові, повторюються декілька разів протягом доби, інтенсивні. Пропасниця інколи досягає 39-40-41 оС, постійна чи гектичного типу, добові коливання температури 1-2 оС та більше. Проливні поти з’являються через 1-2 години після початку пропасниці, нерідко бувають тяжкими, виснажливими, після потовиділення температура дещо знижується, може розвинутись різка слабкість, адинамія, гіпотензія. Озноби з різким підвищенням температури, рясним потовиділенням повторюються щодня, кілька разів на добу.

Місцеві симптоми гострого пієлонефриту (біль у поперековій ділянці, дизуричні прояви, зміни в сечі) не завжди виникають на початку захворювання і можуть мати різний ступінь вираженості. При первинному гнійному пієлонефриті і гематогенному шляху проникнення інфекції більш виражені загальні симптоми захворювання, а при вторинному пієлонефриті і урогенному шляху поширення інфекції на перший план виступають місцеві симптоми. На початку захворювання біль у поперековій ділянці або верхній половині живота носить невизначений характер із непостійною локалізацією. Лише через 2-3 дні він набуває чіткої локалізації в ділянці правої або лівої нирки, часто з іррадіацією в праве або ліве підребер’я, в пахову ділянку, в статеві органи, посилюється вночі, під час кашлю, рухів ноги на боці ураження. У частини хворих у перші дні захворювання біль взагалі може бути відсутнім і з’являється лише через 3-5 днів, а іноді через 10-15 днів.
Біль супроводжується дизуричними явищами – печією, частими позивами на сечовиділення.

При огляді хворих на гострий пієлонефрит виявляються ознаки загальної інтоксикації – гіперемія обличчя, пітливість, болючість м’язів. При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер’ї та поперековій ділянці. Може виявлятися напруження м’язів, підвищення м’язового тонусу в поперековій ділянці та підребер’ях на боці ураження. Відзначається позитивний симптом Пастернацького. Якщо гнійник локалізується на передній поверхні нирки, в патологічний процес залучається очеревина з розвитком
перитонеальних явищ.

Апостематозний пієлонефрит характеризується утворенням численних дрібних гнійників (апостем) у паренхімі нирки, здебільшого у корковій речовині.

Абсцес нирки – обмежене запалення ниркової паренхіми із гнійним розплавленням ниркової тканини та утворенням порожнини.

Карбункул нирки – гнійно-некротичне ураження ниркової паренхіми з утворенням обмеженого інфільтрату у корковій речовині нирки.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

  • загальної інтоксикації;
  • місцевого запалення;
  • дизуричний.

Найважливішими лабораторними ознаками гострого пієлонефриту є протеїнурія, лейкоцитурія (піурія) і значна (справжня) бактеріурія, особливо, якщо вони проявляються разом, еритроцитурія (здебільшого у вигляді мікрогематурії) спостерігається далеко не завжди. В загальному аналізі крові лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм, прискорення ШОЕ. Мікробне дослідження сечі підтверджує діагноз при наявності не менше 50-100 тисяч мікробних тіл в 1 мл.

Суттєву допомогу в діагностиці гострого пієлонефриту надають рентгеноурологічні, радіоізотопні, ендоскопічні дослідження, а в окремих випадках і ниркова ангіографія.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1. Хворі на гострий пієлонефрит потребують обов’язкової госпіталізації в урологічне відділення при вторинному і гнійному процесі, і в нефрологічне – при первинному серозному пієлонефриті.

2. Дієта №7 А. Дієта повинна бути різноманітною, з достатнім вмістом білків, жирів, вуглеводів, багатою на вітаміни. Рекомендовані легкозасвоювані продукти – молоко і кисло-молочні продукти, каші, овочеві і фруктові пюре, білий хліб. Для вживання рекомендують різноманітні свіжі натуральні соки, компоти, киселі, відвар шипшини, чай, мінеральні води (єсентуки, боржомі, трускавецька, березівська). З харчового раціону необхідно виключити гострі страви, м’ясні навари, консерви, каву, алкогольні напої, перець, гірчицю, цибулю, хрін, які подразнюють сечові шляхи та нирки.

3. Медикаментозне лікування:

  • антибіотикотерапія (еритроміцин, канаміцин, цепорин, кефзол, лінкоміцин, ристоміцин, рондоміцин – протягом 10-14 днів);
  • сульфаніламідні препарати (уросульфан, етазол);
  • похідні нітрофуранів (фурагін, фуразолідон, фурадонін);
  • препарати налідиксової кислоти (неграм, невіграмон);
  • протигрибкові препарати (ністатин, леворин);
  • вітамінотерапія (піридоксин, ціанокобаламін, аскорбінова та нікотинова кислоти);
  • антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл);
  • імуномодулююча терапія (тималін, лєвамізол, діуцифон).

4. При апостематозному нефриті – невідкладне оперативне втручання; при абсцесі нирки – декапсуляція нирки, розтинання абсцесу, широке дренування порожнини.

УСКЛАДНЕННЯ:

  • бактеріємічний шок;
  • септицемія;
  • септикопіємія (метастатична пневмонія, абсцеси мозку, базальний менінгіт, абсцес печінки);
  • уросепсис.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ

У зв’язку з великою частотою рецидивів гострого пієлонефриту і для попередження переходу в хронічний необхідно проводити повторні курси протимікробної терапії в умовах стаціонару або амбулаторно (не менше
ніж 6 міс.).

Хворий, який переніс гострий пієлонефрит, після виписування із стаціонару має перебувати на диспансерному обліку не менше року за умови нормальних аналізів сечі та відсутності бактеріурії. Якщо протеїнурія, лейкоцитурія, бактеріурія зберігаються або періодично з’являються, терміни диспансерного спостереження збільшуються до 3 років, а потім, за відсутності ефекту лікування, хворого переводять у групу хворих на хронічний пієлонефрит.

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..