Цистит гострий та хронічний

cistit

Гострий цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура. Частіше хворіють жінки.

Хронічний цистит – вторинне захворювання, яке ускладнює перебіг сечокам’яної хвороби, туберкульозу нирок, захворювань передміхурової залози та інших.

ЧИННИКИ:

  • бактеріальний (кишечна та синьогнійна паличка, протей, стафілококи, стрептококи, можлива асоціація мікроорганізмів);
  • хімічні;
  • медикаментозні;
  • променеві;
  • алергічного походження.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

  • переохолодження;
  • стресові ситуації;
  • голодування;
  • захворювання внутрішніх органів.

КЛІНІКА

Характеризується болем внизу живота, частим сечовипусканням, різзю під час сечовипускання. Біль віддає в промежину, статеві органи, супроводжується тенезмами, хворі можуть не утримувати сечу. Сечовипускання може супроводжуватись гематурією. Порушується сон, апетит, з’являється дратівливість, температура тіла нормальна. Гострі явища тривають 4-7 діб.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

  • больовий;
  • сечовий;
  • астеновегетативний.

Діагностика захворювання базується на вивченні скарг хворого та анамнезу захворювання, даних загального та бактеріологічного досліджень сечі (лейкоцитурія, еритроцитурія). При потребі проводять ендоскопічне з біопсією та рентгенологічне дослідження. У жінок додатково обстежують статеві органи, у чоловіків – простату.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ:

1. Лікування проводять амбулаторно.

2. Ліжковий режим, тепло.

3. Дієта №7, виключає гострі і пряні страви, рекомендується вживати велику кількість рідини (чай, мінеральна вода, соки, настої сечогінних трав).

4. Медикаментозне лікування:

  • антибіотикотерапія (1-2 антибіотики широкого спектра дії, з врахуванням результатів бактеріологічного дослідження сечі);
  • похідні нітрофуранів;
  • сульфаніламідні препарати;
  • антиспастичні препарати (свічки з беладонною, платифілін, папаверин, но-шпа);
  • промивання сечового міхура теплим розчином фурациліну, борної кислоти, марганцевокислого калію, антибіотиками;
  • при променевому циститі проводять інстиляції 1% розчином метиленового синього і риб’ячого жиру;
  • лікування первинних захворювань.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Катетеризація сечового міхура. Застосування сечоприймача Затримка сечі (ішурія) полягає в неспроможності хворого самостійно спорожнити сечовий міхур.

Причини затримки сечі:

  • порушення прохідності сечовивідного каналу (при аденомі передміхурової залози, при нирковій коліці);
  • в післяопераційному періоді після операції на органах черевної порожнини;
  • в післяпологовому періоді;
  • при порушенні нервової регуляції функції сечового міхура внаслідок захворювань нервової системи.

Гостра затримка сечі проявляється сильним болем в надлобковій ділянці з частими нерезультативними позивами до сечовипускання, неспокоєм хворого. Якщо затримка сечі пов’язана з порушенням функції нервової системи, то вона може перебігати безсимптомно і проявлятися лише відсутністю сечовипускання і ознаками переповненого сечового міхура.

Невідкладна допомога при затримці сечі полягає у виведенні сечі із сечового міхура, при цьому спосіб її виведення залежить від захворювання, що викликало затримку сечі.

Якщо затримка сечі виникла в післяопераційному чи післяпологовому періоді, то слід спробувати спорожнити сечовий міхур пацієнта, не застосовуючи катетеризації. У таких випадках, якщо дозволяє стан хворого, на ділянку сечового міхура або промежини кладуть теплу грілку. Іноді хворому тяжко здійснити сечовипускання, перебуваючи в лежачому положенні на спині. З дозволу лікаря хворого садять у ліжку або ставлять на ноги, що полегшує рефлекс на сечовипускання.

Сечовипусканню може сприяти шум води, що ллється з крана, зрошення статевих органів теплою водою, у чоловіків можна опустити статевий член у теплу воду, а жінці – ввести 100 мл теплої води у пряму кишку.
Якщо гострій затримці сечі передувала ниркова коліка, то хворому можна призначити гарячу ванну або за призначенням лікаря ввести спазмолітики (баралгін, бускопан).

За неефективності запропонованих заходів слід провести катетеризацію сечового міхура.
Катетеризація – введення катетера в сечовий міхур. Проводиться з лікувальною та діагностичною метою.

Цілі катетеризації:

  • виведення сечі з міхура при гострій затримці сечі;
  • промивання сечового міхура;
  • введення лікарських засобів в сечовий міхур;
  • забір сечі для дослідження, при неможливості виконання цієї маніпуляції за загальними правилами.

Використовують м’які і тверді катетери. М’який катетер – еластична гумова трубка завдовжки 25-30 см і діаметром від 0,33 до 10 мм (№№ 1-30). Кінець катетера, який вводять в сечовий міхур, заокруглений, сліпий, з овальним отвором збоку; зовнішній кінець косо зрізаний або лійкоподібно розширений, щоб легше було з’єднати його зі шприцом за необхідності введення у сечовий міхур лікарських засобів.

Послідовність стерилізації катетерів

Відразу після процедури катетери занурюють у дезінфікуючий розчин на 30 хв.

Після цього їх кладуть у мийний розчин на 15 хв.

Механічно (щіткою) обробляють катетери в теплому мийному розчині.

Промивають катетери в проточній, а потім дистильованій воді.

Кип’ятять катетери в дистильованій воді протягом 30 хв.

Еластичні катетери стерилізують у параформаліновій камері.

Зберігають гумові катетери в довгій склянці з кришкою у 2 % розчині борної чи карболової кислоти.

Твердий катетер (металевий) складається з ручки, стержня і дзьоба. Уретральний кінець сліпий, заокруглений, з двома боковими овальними отворами. Довжина катетера для чоловіків становить 30 см, для жінок – 12-15 см.

Перед процедурою медична сестра миє руки теплою водою з милом, а нігті протирає спиртом, одягає рукавички. За необхідності ввести катетер жінці, треба стати справа від хворої, яка лежить на спині із напівзігнутими в колінах і розведеними ногами. Проводять туалет зовнішніх статевих органів. Лівою рукою розсувають губи, а правою протирають отвір сечовипускального каналу ватним тампоном, змоченим дезінфікуючими розчинами (0,1 % розчин етакридину лактату, розчин сулеми 1:1000). Пінцетом беруть катетер, змащений стерильною вазеліновою олією, знаходять зовнішній отвір сечовипускального каналу, і обережно вводять катетер.

Поява сечі з катетера, опущеного в судно чи лоток, свідчить про знаходження його в сечовому міхурі. При різкому переповненні сечового міхура (знаходженні в ньому більше 1 л сечі) його спорожнюють поступово: сечу випускають порціями (по 300-400 мл), перетискаючи катетер на 2-3 хв.

Такий метод попереджує раптову зміну тиску в порожнині сечового міхура, що може призвести до швидкого наповнення кров’ю розширених та склеротично змінених вен сечового міхура, їхнього розриву та кровотечі.

Коли сеча перестає самостійно виділятися через катетер, можна злегка натиснути через черевну стінку на ділянку сечового міхура для виведення з нього залишкової сечі, а вже потім повільно вивести катетер так, щоб невелика кількість сечі вийшла і облила сечовипускальний канал після видалення катетера.

При катетеризації нестерильним катетером чи недостатньо чистими руками в сечовий міхур висхідним шляхом заносять інфекцію, що призводить до запалення слизової сечового міхура, що погіршує стан хворої.
Введення катетера чоловікові – дещо складніша процедура, бо сечовивідний канал у чоловіка має довжину 22-25 см і два фізіологічних звуження, що створюють перепону для просування катетера. Хворий під час катетеризації лежить на спині з трохи зігнутими в колінах і розведеними ногами, між стопами розміщують сечоприймач, лоток чи іншу посуду для збору сечі. Під таз хворого підстеляють клейонку і пелюшку.
Медична сестра, отримавши згоду хворого на виконання катетеризації, миє руки, одягає рукавички і допомагає хворому набути необхідного для процедури положення. Проводять гігієнічну обробку промежини і зовнішнього отвору сечовипускального каналу. Після цього змінюють рукавички на стерильні, крайню плоть зсувають і оголюють головку статевого члена. Між третім і четвертим пальцями лівої руки захоплюють статевий член, а першим і другими пальцями розсувають зовнішній отвір сечовипускального каналу, який дезінфікують з використанням 0,1 % розчину етакридину лактату, 0,02 % фурациліну чи 2 % борної кислоти. Правою рукою стерильним пінцетом беруть катетер зі стерильного лотка. Зовнішній кінець катетера утримують між четвертим і п’ятим пальцями тієї ж руки. Перед введенням просять помічника змастити катетер стерильною вазеліновою олією. Кінчик катетера вводять у зовнішній отвір сечовипускального каналу і, потроху перехоплюючи його, просувають глибше в сечовипускальний канал. Лівою рукою статевий член підтягують доверху, ніби натягуючи його на катетер.

Проштовхують катетер повільно за кожен рух на 1,5 см. Швидкість введення катетера зростає в міру того, як катетер наближається до проксимального відділу сечовипускального каналу. При досягненні катетером зовнішнього сфінктера рекомендують хворому глибоко дихати, розслабитись. Поява сечі із катетера свідчить про те, що досягнуто порожнини сечового міхура;

Зовнішній кінець катетера опускають в сечоприймач. Витягують катетер з уретри, щільно затиснувши його зовнішній кінець.

Введення еластичного чи металевого катетера – це лікарська маніпуляція.

Ускладнення після маніпуляції:

  • кровотеча, яка виникає при травмуванні слизової оболонки сечовипускального каналу;
  • інфікування сечовипускального каналу внаслідок недотримання правил асептики;
  • уросепсис при швидкому всмоктуванні інфікованої сечі у кров’яне русло через пошкоджену слизову сечовипускального каналу.

Для попередження можливих інфекційних ускладнень після катетеризації сечового міхура, особливо повторної, промивають порожнину сечового міхура 0,05 % розчином риванолу або 0,02 % розчином фурациліну;

іноді профілактично призначають антибактеріальні засоби.

При неможливості катетеризувати сечовий міхур (пошкодження уретри, стискання її аденомою передміхурової залози) вдаються до надлобкової пункції сечового міхура або накладають штучний отвір (цистостому) з введенням цистостомічної трубки.

Користування сечоприймачами

Хворі, яким призначений ліжковий режим, змушені лежачи здійснювати фізіологічні потреби, користуючись підкладним судном та сечоприймачем. Розміщують підкладне судно та сечоприймач на низькому ослінчику під ліжком або у спеціальному гнізді під сіткою функціонального ліжка.
Сечоприймач – скляна чи з поливаного металу довгастої форми посудина для збору сечі, що закінчується короткою трубкою з отвором. Чоловічий та жіночий сечоприймачі відрізняються будовою і розміщенням цієї трубки. У сечоприймачі для чоловіків під гострим кутом розташована коротка трубка з отвором. У сечоприймачі для жінок на кінці горизонтальніше розміщеної та дещо ширшої трубки є лійка з відігнутими краями.

Теплий сухий сечоприймач розміщують між ногами пацієнта. Жінкам сечоприймач ставлять таким чином, щоб отвір сечовипускального каналу знаходився у лійці трубки. Чоловічий статевий член вводять в отвір трубки. Хворого прикривають ковдрою і залишають на 5-10 хв.

Після закінчення сечовипускання сечоприймач виймають, вміст його виливають в унітаз. Сечоприймач миють теплою водою, дезінфікують 3 % розчином хлораміну. Один раз на добу його споліскують слабким розчином калію перманганату чи хлористоводневої кислоти для усунення запаху аміаку.

Подаючи сечоприймач, слід пам’ятати, що не всі хворі можуть вільно мочитися, лежачи в ліжку, тому сечоприймач неодмінно має бути теплим.

Для жінок частіше використовують судно.

Нетримання сечі клінічно проявляється періодичним мимовільним виділенням сечі, іноді краплями, а частіше у значній кількості, причому хворі не можуть контролювати сечовипускання.

Причини нетримання сечі:

  • ушкодження або порушення тонусу сфінктера сечового міхура;
  • вади розвитку сечового міхура та сечовипускального каналу;
  • випадання жіночих статевих органів;
  • захворювання центральної нервової системи;
  • загальне виснаження.

Хворі з нетриманням сечі потребують особливої уваги. Внаслідок мацерації шкіри в них швидко можуть розвиватися пролежні.

Для хворих з нетриманням сечі, які не ходять, використовують спеціальний трисекційний матрац із заглибленням, у середній секції його, де розміщають підкладне судно. Цю секцію матрацу обгортають клейонкою і обкладають пелюшками, що економить білизну при необхідності частої зміни її. Можна використовувати гумові підкладні судна, які можна залишати під хворим на більш тривалий період. Сечоприймач, судно слід регулярно спорожнювати.

Хворого декілька разів на день підмивають, після чого обсушують шкіру, при забрудненні змінюють постільну і натільну білизну.

Хворі з нетриманням сечі, які самостійно ходять, можуть використовувати сечоприймачі індивідуального користування – гумові або поліетиленові резервуари, які за допомогою стрічок кріпляться до тулуба чи стегон. Хворого або родичів навчають використовувати сечоприймачі і доглядати за ними. Їх періодично спорожнюють, ретельно миють і знов закріплюють на тілі.

Для усунення стійкого запаху аміаку у палаті, де перебуває хворий з нетриманням сечі, сечоприймачі ретельно миють та дезінфікують (після спорожнення занурюють у 0,5 % освітлений розчин хлорного вапна або 1 % розчин хлораміну на 1 год); у палаті регулярно проводять вологе прибирання, часто змінюють натільну і постільну білизну, провітрюють палату.

ПРОГНОЗ

Прогноз гострого захворювання – сприятливий, працездатність відновлюється повністю. Прогноз хронічного циститу залежить від основного захворювання, працездатність знижена, не рекомендується тяжка фізична праця, робота в холодних та сирих приміщеннях, на хімічних підприємствах.

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..