Фактори, що впливають на утворення інтерферону

interferon

З дня відкриття інтерферону вчені постійно вивчали умови, які необхідні для утворення інтерферону, а також фактори, які обумовлюють оптимальний режим отримання цього противірусного препарату.

При вивченні інтерфероногенний активності вірусів встановлено відмінності у прояві її не тільки окремими видами, але і окремими штамами всередині виду.

Встановлено, що вірулентні штами вірусів кору, поліомієліту, ящуру, лісів Семліки, везикулярного стоматиту, хвороби Ньюкасла, осповакцини і ряду інших вірусів є як слабкими індукторами інтерферону, так і малочутливі до нього. Ці штами порівняно з авірулентними є до того ж і більш терморезистентності.

Достатня стимуляція интерферонообразования можлива не тільки біологічно активним вірусом, а й інактивованим прогріванням або ультрафіолетовим опроміненням. Ще в 1965 році на прикладі вірусів грипу та осповакцини Т.А. Бектемірова і А.Є. Гуменником була доведена більш висока здатність викликати утворення інтерферону вірусом, інактивованих в порівнянні з біологічно активним. Зовсім протилежна закономірність була встановлена ​​відносно вірусу кліщового енцефаліту, що, очевидно, пояснюється, з одного боку, особливостями біологічної організації цих груп вірусів, з іншого ─ способом і режимом їх інактивації. Для багатьох вірусів щадний режим теплової інактивації, що дозволяє знищити їх інфекційність і навіть антигенні властивості, забезпечує їх високу Інтерфероногенна. На думку ряду дослідників, найкращим методом отримання високоактивних препаратів тканинного інтерферону за допомогою арбовірусов є послідовне зараження клітин частково інактивованих прогріванням вірусом, а потім інфекційним.

Місце біосинтезу інтерферону в організмі визначається типом використаного індуктора, а для вірусу ─ його тропизмом. Найбільш чутливі до вірусу клітки організму мають і найбільш високою здатністю продукувати інтерферон при введенні цього вірусу. Так, вірус осповакцини стимулює утворення інтерферону в органах імуногенезу (лімфатичних вузлах, селезінці, легенях), де він і сам локалізується.

Клітини ретикулоендотеліальної системи (селезінка, клітини кісткового мозку) є найбільш активними продуцентами інтерферону. Повна блокада цієї системи торотрастом або часткова блокада в результаті спленектомії призводить до різкого зниження утворення інтерферону. Вперше про здатність лейкоцитів людини продукувати інтерферон повідомив в 1961 році Грессер. У наступні роки це було доведено і для лейкоцитів інших ссавців і птахів. Найбільш активні продуценти інтерферону ─ лімфоцити і макрофаги. Кількість продуцируемого інтерферону знаходиться в прямій залежності від числа макрофагів в культурі, але не залежить від процентного вмісту нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів.

Інтенсивність интерферонообразования визначається приналежністю клітин до різних видів організмів. Так, відомо, що клітини людини не можуть бути віднесені до хорошим продуцентів інтерферону. Миші різних генетичних ліній розрізняються за кількістю вироблюваного в їх організмі інтерферону. Певну роль у здатності клітин, в даному випадку лейкоцитів, до інтерферонообразованіе відіграє рівень тільності корів, сезон року, індивідуальні особливості організму. Виявлено залежність здатності клітин виробляти інтерферон від віку організму, в якому йде процес интерферонообразования, або з якого виділені клітини, від терміну, минулого з часу останнього мітозу в перещеплюваної культурі клітин.

Біосинтез інтерферону здійснюється при гострій, латентної і хронічної інфекції клітин. Репродукція вірусу і утворення інтерферону в клітці конкурують, причому терміни найбільшого накопичення того й іншого в живильному середовищі збігаються. Таке явище спостерігається при гострій інфекції клітин, при якій більшість з них вражаються вірусом і гинуть, незважаючи на продукцію значної кількості інтерферону.

Мабуть, хронічна інфекція в культурі клітин характеризується відносним рівновагою між продукцією вірусу і інтерферону. Переважання одного з них над іншим веде або до переходу в гостру інфекцію, або ─ до спонтанного визволенню культури від вірусу. Ймовірно, аналогічна роль інтерферону в організмі і при деяких вірусних інфекціях, наприклад, при герпесі. Важливе значення для процесу интерферонообразования відіграють різні фактори навколишнього середовища. Зокрема, відзначено вплив концентрації водневих іонів на інтенсивність интерферонообразования. Наприклад, використання живильного середовища з pH ─ 6,8 замість pH ─ 7,2 в чотири рази збільшувало продукцію інтерферону, індукованого вірусом Сіндбіс в перещеплюваної лінії пухлинних клітин щурів.

Активність продукції інтерферону залежить від температури інкубації клітинних культур. Так, наприклад, оптимальною для утворення інтерферону в системі «культура клітин курячого ембріона ─ вірус кліщового енцефаліту» виявилася температура 39 0С, тоді як при 30 0С формування інтерферону повністю припинялося. Аналогічна закономірність була відзначена і при утворенні інтерферону in vivo. Утримання тварин при знижених температурах гнітило активність цього процесу, а підвищення температури тіла і навколишнього середовища призводило до активізації продукції інтерферону. Однак така кореляція не є абсолютною для будь-якої системи вірус ─ клітина. Наприклад, в дослідах з вірусом грипу в культурі лейкоцитів при температурі вище 37 0С спостерігалося зменшення синтезу інтерферону. Рентгенівське опромінення може повністю пригнічувати продукцію інтерферону в одних випадках і приводити до багаторазового збільшення ─ в інших, залежно від умов експерименту. Чутливим до опромінення є синтез інтерферону, індукований парамиксовирусами, а при індукції арбовирусами, вірусом герпесу, вірусом енцефаломіелокардіта утворення інтерферону щодо радіорезистентності.

Опромінені тварини майже повністю втрачають здатність до інтерферонообразованіе, що пов’язано з вираженим зниженням числа лімфоцитів в селезінці та в периферичної крові. Відновлення інтерферонообразующей здібності у опромінених тварин безпосередньо залежить від відновлення кровотворної функції кісткового мозку.

На продукцію інтерферону гнітюче діють стероїдні гормони.

Крім всіх тих факторів, які впливають на рівень интерферонообразования in vitro і in vivo, в організмі цей процес може бути пригнічений різного роду стресами (голодуванням, травмами, супутніми інфекціями і т.п.).

Особливо слід відзначити, що умови, які є оптимальними для утворення інтерферону (низька концентрація водневих іонів середовища, висока температура культивування, висока інтерферонообразующая здатність «дорослих» клітин) є також несприятливими для розмноження вірусу. Ці дані підтверджують думку про захисної ролі інтерферону при вірусних інфекціях.

Джерело: ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..