Цукровий діабет

diabet

Цукровий діабет – це ендокринне обмінне захворювання, в патогенетичній основі якого лежить абсолютна, або відносна недостатність інсуліну, яка призводить до порушення вуглеводного, жирового та інших видів обміну речовин.

На сьогодні в усьому світі 1 людина з 10 страждає явною або прихованою формою цукрового діабету. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (1985 р.) на земній кулі нараховувалося близько 100 млн хворих на цукровий діабет, в 2001 р. -160 млн з явною (маніфестною) формою і приблизно, така ж кількість хворих на діабет не виявлена. За останні десятиріччя в усіх високорозвинутих країнах спостерігається як абсолютний (істинне зростання), так і відносний (покращення діагностики і раннє виявлення захворювання) ріст захворюваності на цукровий діабет. Кожні 10 – 15 років кількість хворих подвоюється. Дитячий (або ювенільний) цукровий діабет зустрічається в усіх вікових періодах і становить від 10 до 20% від загальної кількості хворих на діабет. Поширеність цукрового діабету неоднакова, від 1,5 до 6%, а у вікових групах старше 60 років – до 10%.

Цукровий діабет збільшує летальність у 2 – 3 рази, ризик розвитку ішемічної хвороби серця та інфаркту міокарда збільшується у 2 – 3 рази, патології нирок – у 17 разів, гангрени нижніх кінцівок – у 20 разів.
Крім цього, це захворювання є причиною тяжких інвалідизуючих уражень (сліпота, ниркова недостатність, висока перинатальна смертність і вроджені аномалії розвитку, гострі невідкладні стани). Успіхи в діагностиці та лікуванні цукрового діабету призвели до продовження життя хворих, і це, в свою чергу, стало причиною виникнення великої кількості пізніх ускладнень (мікро- і макроангоспатій, нейропатій). Основними причинами смерті хворих з цукровим діабетом є серцево-судинні, церебральні захворювання, хронічна ниркова недостатність та інфекції. В загальному у таких хворих скорочується тривалість життя на 12%.

    Основні біологічні ефекти інсуліну на вуглеводний обмін:

  • збільшення утилізації глюкози м’язовою і жировою тканинами;
  • збільшення синтезу глікогену, печінкою і м’язами;
  • підвищення фосфорилування глюкози;
  • посилення гліколізу;
  • зменшення глюконеогенезу;

    жировий обмін:

  • посилення транспорту глюкози через оболонку клітини;
  • підвищення ліпогенезу і активності ліпопротеїнової ліпази;
  • збільшення синтезу жирних кислот і їх естерифікації в тригліцериди;
  • зменшення ліполізу і ектогенезу;

    білковий обмін:

  • збільшення синтезу білка;
  • зменшення розпаду білка;

    нуклеїнових кислот:

  • збільшення синтезу і поглинання.

Ч И Н Н И К И

  • абсолютна чи відносна недостатність інсуліну.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

  • генетичні;
  • інфекційні (віруси кору, паротиту, краснухи, гепатиту В, вірус Коксакі, інфекційного мононуклеозу);
  • автоімунні;
  • стрес;
  • запальні та пухлинні ураження підшлункової залози;
  • інші ендокринні порушення в організмі;
  • лікарські препарати і гормони, які впливають на вуглеводневий обмін (діуретики, β2-адреностимулятори, кортикостероїди).

Групи підвищеного ризику: однояйцевий близнюк хворого на діабет; діти, у яких батьки страждають на цукровий діабет; люди з ожирінням, панкреатитом, спонтанними гіпоглікеміями, постійними нервовими стресами.

КЛІНІКА

Розпізнають цукровий діабет І типу та ІІ типу, кожен з яких може мати той чи інший ступінь тяжкості. Для І типу діабету характерне руйнування клітин, які продукують інсулін, що призводить до зниження або повного припинення утворення інсуліну. Оскільки підшлункова залоза не може сама виробляти інсулін, то хворі потребують щоденних ін’єкцій інсуліну. Цукровий діабет другого типу зумовлений тим, що підшлункова залоза продовжує виробляти інсулін, але його виробляється дуже мало або він припиняє правильно функціонувати. Контроль за діабетом у цих хворих може досягатися за допомогою дієти, таблетованих цукрознижувачів, при тяжких ускладненнях – інсуліном.

Діагностика явного (маніфестного) цукрового діабету І типу, як правило, не викликає утруднень. Хворі пред’являють скарги на сухість в роті, полідипсію, поліурію, загальну слабкість, швидку втомлюваність, втрату ваги, схильність до різних інфекцій та грибкових захворювань. Апетит з початку захворювання підвищений, пізніше знижується. У більшості хворих на цукровий діабет спостерігається класична тріада: полідипсія, поліфагія, поліурія. Клінічні симптоми цукрового діабету виникають, як правило, гостро. Нерідко хворі на діабет в прекоматозному або коматозному стані поступають в лікарню, де у них вперше діагностують захворювання.

Цукровий діабет ІІ типу, як правило, розвивається поступово, протягом декількох місяців, років; нерідко його вперше діагностують під час профілактичних оглядів або при зверненні до лікаря з приводу свербіння шкіри, фурункульозу та інших захворювань. Інколи діабет діагностують лише тоді, коли хворий вперше звертається до лікаря з приводу ускладнень цукрового діабету: порушення зору, катаракти, гангрени, нейропатій, порушення функцій нирок, імпотенції.

Порушення обміну речовин при цукровому діабеті призводить до змін функціональної активності всіх органів і систем. Внаслідок цього суб’єктивна і об’єктивна симптоматика цукрового діабету часто обумовлена ураженням і втягненням в патологічний процес внутрішніх органів і систем.

При об’єктивному огляді звертає на себе увагу сухість шкірних покривів і слизових оболонок. При наявності кетозу характерне своєрідне почервоніння шкіри (діабетичний рубеоз) на щоках, повіках, підборідді. Шкіра хворого на діабет надмірно чутлива до бактеріальної та грибкової інфекції (піодермії, панариції, фурункули, інколи з розвитком флегмони, а то і сепсису).

Із грибкових уражень шкіри найчастіше спостерігається епідермофітія.

Кістково-суглобова система. Погано компенсований діабет призводить до порушення білкової матриці скелета, вимивання з кісток кальцію і розвитку остеопорозу. Своєрідною формою кістково-суглобової патології є діабетична остеоартропатія або „діабетична стопа”. Нейропатична форма діабетичної стопи характеризується деформацією стопи, набряком в ділянках підвищеного стиснення, шкіра тут потовщується, утворюються виразки. Ішемічна форма діабетичної стопи характеризується болем в спокої.

Шкіра стопи бліда або з ціанотичним відтінком, холодна на дотик. Відмічається набряк і деформація.

Ураження дихальної системи. Відмічається схильність хворих на цукровий діабет до туберкульозу легень, гострих пневмоній, що призводять, як правило, до декомпенсації діабету. Зниження імунітету нерідко є причиною затяжного перебігу захворювання з повільним розсмоктуванням запального інфільтрату і довготривалості антибактеріальної терапії.

Ураження серця при діабеті. Багаточисельні дослідження показують, що в даний час основною причиною смерті хворих на діабет є порушення діяльності серцево-судинної системи. Смертність серед хворих на діабет з 23,2% збільшилась до 51,2%, а смертність від ураження коронарних судин з 8,3 до 28,1%. Частота інфаркту міокарда у хворих на діабет в 3-5 разів вища, ніж в загальній популяції. Смертність від інфаркту міокарда у хворих на діабет в 2 рази вища за рахунок рецидивів і повторних інфарктів, ускладнень, аритміями, гострою серцевою недостатністю.

Висока летальність при інфаркті міокарда також обумовлена і “німим” або безбольовим перебігом, внаслідок чого у таких хворих не діагностується інфаркт і вони не отримують адекватної терапії. При спеціальних дослідженнях виявляються різноманітні розлади серцевого ритму і провідності: синусова тахі- і брадикардія, аритмія, порушення внутрішньо-шлуночкової і рідше внутрішньопередсердної провідності.
Органи травлення. Прогресуючий карієс, пародонтоз, альвеолярна піорея, гінгівіти можуть бути першими проявами діабету або спостерігатись у хворих з погано контрольованими захворюваннями. Більше ніж у половини хворих виявляються ознаки хронічного гастриту, рідше – дуоденіту.

Банальний ентероколіт може ускладнитись кишковим дисбактеріозом. „Діабетична ентеропатія” своєрідна форма кишкової патології, з ураженням вегетативної нервової системи, проявляється частими рідкими випорожненнями протягом дня і, що характерно, більше вночі. Розлади нервової регуляції і мікроангіопатії призводять до атрофії слизової оболонки тонкої кишки, грубого порушення процесів пристінкового травлення і розвитку синдрому мальадсорбції.

Гепатобіліарна система. Недостатня компенсація метаболізму призводить до жирового гепатозу, проявами якого є збільшення печінки, малоболючої при пальпації, з незначними змінами функціональних печінкових проб.

Порушення функціонального стану печінки в поєднанні з холестазом і зниженням імунологічної реактивності організму є причиною розвитку холециститу, дискінезії жовчовивідних шляхів.

Сечовидільна система. Крім діабетичної нефропатії, у 10 – 30% хворих зустрічається інфекція сечовидільних шляхів у вигляді гострого і хронічного пієлонефритів. Особливістю інфекції сечових шляхів при діабеті є її стійкість до лікування.

Найбільш поширені ускладнення цукрового діабету – судинні порушення, які пошкоджують мілкі судинні капіляри, венули і артеріоли (мікроангіопатії) і великого калібру (макроангіопатії). Діабетичні ангіопатії залишаються основними причинами інвалідності хворих на діабет і в більшості випадків визначають прогноз.
Діабетичні макроангіопатії за своїм походженням є атеросклеротичними і пошкоджують судини головного мозку, що веде до порушення мозкового кровообігу, а також до хронічної недостатності мозкового кровообігу, коронарних судин з усіма проявами ішемічної хвороби серця, облітеруючого атеросклерозу і артерій нижніх кінцівок.

Генералізований характер діабетичних мікроангіопатій їх поєднання обумовлює в клініці різні форми ушкоджень. Хоча початок розвитку ангіопатії відноситься до ранніх стадій діабету, але їх клінічні прояви спостерігаються через 10-15 років з моменту діагностики цукрового діабету ІІ типу і через 6-10 років – цукрового діабету І типу.

Діагностичними критеріями діабетичної ретинопатії є прогресуюче зниження гостроти зору, що веде до сліпоти. При цукровому діабеті можлива і друга патологія органів зору – ірити, іридоцикліти, катаракта, схильність до розвитку глаукоми.

Діабетична нефропатія – одне із проявів діабетичної мікроангіопатії.

Виділяють декілька її стадій: доклінічна (стадія клінічно безсимптомна); пренефротична (характеризується транзиторною протеїнурією, посиленням фільтраційної функції нирок, інколи підвищенням артеріального тиску); нефротична (супроводжується стійкою протеїнурією. В осадку сечі – еритроцити, циліндри, зниження щільності сечі та фільтраційної функції нирок. В крові – анемія, прискорення ШОЕ. Артеріальний тиск підвищений, інколи набряки; нефросклеротична (відповідає клінічній картині зморщеної нирки.

Відмічається значне зменшення концентраційної і фільтраційної функцій нирок, яке може призвести навіть до гіпоізостенурії, аглюкозурії, високої протеїнурії. В крові – виражена анемія, гіпопротеїнемія, гіперазотомія, вміст глюкози в крові може знижуватись навіть до нормоглікемії).

Ушкодження судин нижніх кінцівок, як правило, має комбінований характер (макро- і мікроангіопатії). В першій, доклінічній, стадії видимої симптоматики немає. В другій, функціональній стадії, хворих турбує біль в ногах при тривалій ходьбі, зябкість їх, парестезії. При третій, органічній стадії, приєднуються трофічні зміни у вигляді сухості, блідості з ціанотичним відтінком, біль в гомілкових м’язах за типом переміжної кульгавості, значне ослаблення або відсутність пульсації в артеріях стопи. Найтяжчим проявом порушення кровообігу в судинах ніг є розвиток трофічних виразок і гангрени (IV стадія).

Пошкодження нервової системи у хворих на діабет – одне із частих проявів захворювання. Розрізняють центральну, периферійну, вісцеральну невропатію. Клінічно центральна (енцефалопатія) – характеризується підвищеною дратівливістю, порушенням сну, зниженням пам’яті, а в частини хворих спостерігається в’ялість, апатія, пригнічений стан, депресія за типом астеноіпохондричного синдрому. При цукровому діабеті частіше зустрічається периферійна нейропатія (40-60%), яка характеризується больовим синдромом. Тупий біль переважно в гомілках і стопах спостерігається частіше в спокої, вночі, яка поєднується з парестезіями, атрофією м’язів, судомами в м’язах гомілки, які також частіше виникають в нічний час, у стані спокою. В неврологічному статусі відмічається зниження рефлексів і всіх видів чутливості. Найтяжчим проявом периферійної нейропатії є пароксизмальна аміотрофія. Вегетативна нейропатія проявляється, в першу чергу, вісцеральною нейропатією. Порушується моторика травного каналу – гіпоі атонія, спланхноптоз. Хворі відмічають здуття живота, біль в епігастрії або по всьому животі, виникає ентеропатія, яка характеризується проносами, переважно вночі.

Нейропатія сечостатевої системи супроводжується розвитком імпотенції і розладами сечовидільної функції – періодична затримка або нетримання сечі, часте сечовипускання.

До вісцеральної невропатії відноситься автономна вегетативна кардіопатія, яка характеризується постійною тахікардією, рефракторною до медикаментозної терапії, ортостатичною артеріальною гіпотензією.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ

Ураження всіх органів і систем.

Клінічно цукровий діабет діагностується визначенням цукру в крові та сечі. Кров необхідно досліджувати натще. Сечу для дослідження збирають за добу. В сумнівних випадках визначають глюкозотолерантний тест (ГТТ). Перед тестом обстежуваний повинен голодувати 10 год. Пацієнт приймає всередину 75 г глюкози. Оцінка проби проводиться по чистій глюкозі, взятій з капілярної крові.

Визначення глюкозурованого гемоглобіну – використовується як для скринінгу населення при порушенні вуглеводного обміну, а також для контролю лікування хворих.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПЕРЕБІГ

Розпізнають легкий, середній і тяжкий ступені тяжкості захворювання.

Якщо компенсація діабету досягається тільки дієтою – це легкий ступінь захворювання. При такій формі захворювання можуть бути початкові (функціональні) стадії ангіопатій, працездатність збережена, рівень глікемії натще не перевищує 8,4 ммоль/л, глюкозурія не більше 20 г/л.

Цукровий діабет середнього ступеня компенсується дієтою і постійним введенням пероральних цукрознижуючих препаратів або інсуліном. При цій формі діагностуються мікроангіопатії II – III стадій, можливі епізодичні кетоацидози. Рівень глікемії натще не більше 14 ммоль/л, глюкозурія – 40 г/л.

При тяжкій формі компенсація досягається рідко, відмічається висока і стійка гіперглікемія, вища 14 ммоль/л і глюкозурія більше – 40 г/л, нерідко виникають кетоацидоз і коми. У таких хворих є виражені (III – IV стадії) мікроангіопатії, які ведуть до значних органічних ушкоджень зору, нирок, нижніх кінцівок, серця і мозку. Працездатність хворих знижена, або навіть повністю втрачена.

УСКЛАДНЕННЯ

До гострих тяжких ускладнень цукрового діабету відносяться діабетична і гіпоглікемічна коми. Розрізняють діабетичну (гіперглікемічну) і гіпоглікемічну коми.

Гіперглікемічна кома

Застосування інсуліну для лікування цукрового діабету значно змінило долю хворих. Якщо в доінсулінову еру (1922 р.) хворі з цукровим діабетом І типу швидко помирали після виникнення захворювання від діабетичної коми, то на сьогодні – в основному від судинних уражень. Проте діабетична кома залишається доволі частим гострим укладненням діабету, і летальність від неї продовжує залишатися високою – від 1 до 10%.

Діабетична кома і кетоацидоз – основна причина госпіталізації хворих у віці до 20 років. Всі випадки кетоацидотичних станів доцільно поділити на 2 великих групи: діабетичний кетоз і кетоацидоз.

Діабетичний кетоз – це стан, який характеризується підвищенням рівня кетонових тіл в крові та тканинах без вираженого токсичного ефекту і явищ дегідратації. Якщо недостатність інсуліну своєчасно не компенсується екзогенним інсуліном, або не усуваються причини, які сприяють посиленому ліполізу і кетогенезу, патологічний процес прогресує і призводить до розвитку клінічно вираженого кетоацидозу.

Кетоз і кетоацидоз обумовлені значними дієтичними порушеннями (зловживання жирами, легкозасвоюваними вуглеводами, голодування), необгрунтоване зниження дози інсуліну або таблетованих цукрознижуючих препаратів, дія інших стресових факторів.

Клінічна картина кетозу характеризується симптомами вираженої декомпенсації захворювання. Лабораторні зміни полягають у наступному: рівень глікемії і глюкозурії вищий для хворих, вміст електролітів, показники кислотнолужного стану в межах норми, відмічається гіперкетотемія і кетонурія. Терапевтична тактика у хворих на кетоз:

1) усунення причини;

2) в дієті – обмеження жирів;

3) содове пиття.

Якщо дані заходи не усувають кетоз, необхідно призначити додаткові ін’єкції простого інсуліну, кокарбоксилази, спленіну, вітамінів гр. В, С.

Діабетичний кетоацидоз характеризується спектром метаболічних порушень, властивих кетозу, але більш виражених – загальна слабкість, полідипсія, поліурія, в’ялість, сонливість, зниження апетиту, нудота, а інколи і блювання, нерізкий біль в животі. В повітрі запах ацетону. Шкіра суха, шерехувата, губи сухі, потріскані, покриті кірками. Язик малинового кольору, сухий, обкладений коричневим нальотом.

Діабетичний кетоацидоз – ургентний стан, який вимагає госпіталізації.

При несвоєчасній і неадекватній терапії цей стан переходить в кому.

    Причини:

  • недіагностований та нелікований діабет;
  • припинення введення або зменшення дози інсуліну;
  • інфекційні або інші інтеркурентні захворювання;
  • серцево-судинні катастрофи (інфаркт, інсульт, тромбоз);
  • вагітність, друга половина;
  • хірургічні втручання;
  • інтоксикації.

Діабетична (гіперкетонемічна, кетоацидотична) кома розвивається поступово, протягом кількох годин, днів. З клінічної точки зору можна виділити три стадії діабетичного кетоацидозу, які поступово змінюють один одного (якщо не лікувати):

1. Стадія компенсованого або помірного кетоацидозу.

2. Стадія прекоми, або декомпенсованого кетоацидозу.

3. Стадія коми.

В стадії помірного кетоацидозу хворого турбує загальна слабість, підвищена втомлюваність, млявість, сонливість, шум у вухах, зниження апетиту, нудота, незначний біль в животі, спрага, сухість губ і слизової оболонки, блювання, стає частішим сечовипускання. У видихуваному повітрі запах ацетону.

В крові – гіперлікемія, гіперкетонемія. Електролітичний баланс і кислотно-основний стан не порушуються, рН крові нижче – 7,3.

При декомпенсованому кетоацидозі, або прекомі повністю зникає апетит, постійна нудота, блювання, посилюється загальна слабість, виникає байдужість до навколишнього, погіршення зору, біль по всьому животі, спрага стає невгамовною. Прекоматозний стан від декількох годин до декількох днів. Свідомість при цьому збережена, хворий адекватно орієнтується в часі та просторі, однак на запитання відповідає із запізненням, монотонно. Шкіра суха, шерехувата, холодна. Губи сухі, потріскані, покриті кірочками. Язик малинового кольору, сухий, обкладений коричневим нальотом.

Якщо на стадії прекоми не проводяться необхідні терапевтичні заходи, хворий стає все більш байдужим до навколишнього, на запитання відповідає не зразу або зовсім на них не реагує; поступово загальмованість переходить в ступор, а потім в глибоку кому, спостерігається глибоке, шумне дихання (типу Куссмауля). В повітрі, де перебуває хворий, відмічається різкий запах ацетону. Шкіра і слизові оболонки сухі, бліді, ціанотичні. Риси обличчя загострені, очі запалі, тонус їх знижений. Пульс частий, малого наповнення і напруження, артеріальний тиск знижений. Живіт дещо здутий, напруження передньої черевної стінки, в акті дихання участі не бере. Печінка при пальпації збільшена, болюча і щільна. Нерідко з’являються симптоми подразнення очеревини. Температура тіла, як правило, знижена, і навіть при тяжких інфекційних захворюваннях вона підвищується незначно. Ослаблені до цього сухожильні рефлекси поступово повністю никають. Частим симптомом діабетичної коми є затримка сечі, олігурія, а нерідко й анурія.
Залежно від переважання в клінічній картині тих чи інших клінічних проявів, виділяють декілька варіантів перебігу прекоматозного і коматозного станів: шлунково-кишкова (абдомінальна) серцево-судинна (колаптоїдна) енцефалопатична (псевдомозкова); ниркова (нефротична). Переважання тільки однієї форми зустрічається рідко.

    Лабораторні методи дослідження:

  • біохімічний аналіз: гіперглікемія (20-30-50 ммоль/л), а інколи і більше, рівень кетонових тіл в крові перевищує норму (1,71 ммоль/л); рН крові, знижується (7,39); лужний резерв крові знижений і складає 5-10 об % СО2 (75 об %); підвищення вмісту в крові сечовини, креатиніну, ненасичених жирних кислот, ліпідів, гіпонатріємія, гіпокаліємія.

З боку периферичної крові – поліглобулія (збільшення еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів), збільшення гематокриту.

В аналізах сечі – ацетонурія, глюкозурія, протеїнурія, лейкоцитурія і еритроцитурія.

Основні принципи лікування кетоацидотичної коми:

1. Усунення інсулінової недостатності (провадять методом пробних доз, кожні 4 год, або 2 год з розрахунку 1 од. інсуліну на 1 кг ваги тіла на добу).

2. Швидка регідратація (6-7 л 0,9 % р-н NaCI).

3. Усунення кетоацидозу (введення 2,5% розчину бікарбонату натрію).

4. Відновлення електролітних зрушень (в/в введення 1 – 2% розчину калію).

5. Проведення комплексу заходів, спрямованих на усунення причинних факторів, відновлення і підтримання функцій внутрішніх органів.

Гіпоглікемічна кома найчастіше розвивається у хворих на цукровий діабет при передозуванні інсуліну або пероральних цукрознижуючих препаратів, при інтенсивному навантаженні, після пологів, при інфекціях і різних гострих захворюваннях, частіше в період виздоровлення, психічних травмах.

Гіпоглікемічна кома розвивається раптово, але частіше їй передують (пітливість, тремор кінцівок, блідість), відчуття голоду і неврологічні порушення (неадектавність в поведінці, дезорієнтація в просторі). На початку коми виникає збудження, клонічні та тонічні корчі, характерні профузний піт, тахікардія, гіпертонус очних яблук.

Рівень глюкози в крові, як правило, знижений. Гіпоглікемічна кома може ускладнитися порушенням мозкового кровообігу.

Лікування

1. Внутрішньовенне введення 20 – 150 мл 40% р-ну глюкози.

2. 0,1%-1-2мл адреналіну; 2 мл глюкагону.

3. При неефективності – 75 – 100 мл гідрокортизону або 30 – 60 мг преднізолону, в подальшому інфузію 5% р-ну глюкози до нормалізації рівня глюкози.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

Хворий повинен відмовитися від деяких своїх шкідливих звичок (куріння, алкоголь, солодощі, надмірна їжа). Хворий повинен здійснювати самоконтроль за проведеним лікуванням, дотримуватись дієти, вміти правильно розраховувати необхідну калорійність їжі, засвоїти навички визначення глікемії і глюкозурії з допомогою діагностичних стрічок.

Основними принципами лікування є:

1. Досягнення компенсації цукрового діабету.

2. Відновлення або збереження працездатності.

3. Нормалізація ваги тіла.

4. Профілактика гострих і хронічних ускладнень.

Терапія цукрового діабету комплексна і включає в себе декілька компонентів:

1. Дієта.

2.Цукрознижуючі препарати залежно від характеру діабету (інсулінотерапія і пероральні антидіабетичні препарати).

3. Дозоване фізичне навантаження.

4. Фітотерапія.

5. Нетрадиційні методи лікування.

6. Навчання хворого самоконтролю.

7. Профілактика і лікування пізніх ускладнень цукрового діабету.

Дієтотерапія.

Незалежно від етіології, давності та характеру перебігу діабету обов’язковою умовою ефективного лікування хворих є:

а) фізіологічна за складом продуктів;

б) ізокалорійна (при діабеті І типу) і субкалорійна (при діабеті II типу);

в) режим харчування – 4-5-разове приймання їжі протягом доби;

г) виключити легкозасвоювані вуглеводи;

д) достатній вміст клітковини (волокон);

е) різко обмежити вживання тваринних жирів.

Співвідношення основних інградієнтів в добовому раціоні хворого на діабет не відрізняється від такого для здорової людини, тобто близько 60% від загальної калорійності їжі покривається за рахунок вуглеводів, 24% – за рахунок жирів і 16% – за рахунок білків.

Хворому на діабет необхідно повністю виключити вживання цукру, пива, спиртних напоїв, сиропів, соків, солодких вин, тістечок, печива, бананів, винограду, фініків.

Продукти можна вживати у вареному, смаженому або тушеному вигляді. Найбільш раціональним є 4-разове харчування. Приймання їжі протягом дня розподіляють таким чином: на сніданок – 30 %, на обід –40 %, на підвечірок – 10 %, на вечерю – 20 %. Це дозволяє вберегтись від великих перепадів вмісту глюкози в крові (післяаліментарна гіперглікемія). Інколи залежно від частоти і часу введення інсуліну виникає необхідність ввести і другий сніданок (15% їжі від добового раціону, зменшуючи калорійність їжі відповідно на 1-й сніданок і обід).

Якщо при дотриманні складеної таким чином фізіологічної дієти підтримується нормоглікемія і аглюкозурія, а також “ідеальна” вага хворого, дієту можна використовувати, як самостійний метод лікування. Компенсація вітамінної потреби досягається широким використанням свіжих овочів і фруктів, а в зимово-весняний період – приймання вітамінів в драже.

Для визначення добової калорійності їжі виходять із того, що на 1 кг “ідеальної” маси тіла для хворих на діабет 1 типу витрачається 35 – 50 ккал і 20 – 25 ккал для хворих з надлишком ваги.

Для визначення “ідеальної” маси тіла широко використовують індекс Брока – ріст в см мінус 100. Від ступеня зниження маси тіла залежить ефективність цукрознижуючої терапії. В багатьох випадках, дякуючи тільки правильній дієтотерапії і зниженню маси тіла, вдається досягнути повної нормалізації вуглеводного обміну без додаткового призначення цукрознижуючих середників. Легкозасвоювані вуглеводи замінити цукрозамінниками, які не підвищують рівень глюкози в крові, калорійність їжі, мають солодкий смак і не повинні мати побічної дії. Представниками цукрозамінників є сахарин, ксиліт, фруктоза, аспартам.

Важливим і необхідним компонентом дієти повинні бути овочі (капуста, морква, столовий буряк, брюква, ріпа та ін.), які є джерелом вітамінів, мінеральних солей і клітковини, необхідні для нормальної діяльності кишечника. До основних представників клітковини або харчових волокон відносяться целюлоза, геміцелюлоза, пектин, лигніни, висівки, де міститься найбільша кількість харчових волокон.

Клітковина (харчові волокна) знижують рівень глікемії в крові шляхом повільного всмоктування глюкози адсорбують на себе жири, холестерин, токсичні речовини, прискорюють евакуацію їжі по всьому шлунково-кишковому тракту, стимулюють жовчовиділення.

Потреба в харчових волокнах складає до 40 г/добу.

На відміну від жирів і вуглеводів, кількість білка в дієті хворого на діабет повинна відповідати фізіологічним нормативам здорової людини. У дітей, підлітків, вагітних і матерів-годувальниць потреба в білках збільшується до 2 – 2,5 г/кг.

Медикаментозна терапія

Цукрознижуючі сульфаніламідні препарати вживають на фоні дієтотерапії, а також в комбінації з інсуліном і бігуанідами. Як основний вид гіпоглікемізуючої терапії, ці препарати показані хворим на цукровий діабет ІІ типу при відсутності кетоацидозу та ком, тяжких уражень печінки і нирок, вагітним і матерям-годувальницям.

Представниками сульфаніламідних препаратів є: манініл, предіан (діамікрон, гліклазид), мінідіаб, глюренорм, гліквідон, амаріл.

Лікування бігуанідами дає позитивний ефект у осіб, які страждають на цукровий діабет ІІ типу з надлишком маси тіла. Використовують такі бігуаніди: метформін, сіофор, глюкофаж.

Інсулінотерапія обов’язкова для лікування хворих на цукровий діабет І типу і показана хворим на цукровий діабет ІІ типу при вагітності та лактації, кетоацидозі та діабетичних комах, хірургічних втручаннях та інфекційних захворюваннях при вторинній сульфаніламідній резистентності, ангіпатіях III – IV стадій.

Доза інсуліну для кожного хворого індивідуальна і визначається вихідною глікемією і чутливістю до нього, стереотипом харчування, фізичною активністю. При підборі дози інсуліну необхідно враховувати давність захворювання, рівень глікемії, а також попередній досвід лікування інсуліном.

На першому році хвороби потреба в інсуліні, як правило, не перевищує 0,5 од/кг/добу. Надалі потреба в інсуліні збільшується і становить 0,6 – 0,8 – 1,2 од/кг/добу.

В останні роки широке розповсюдження отримала інтенсивна інсулінотерапія з використанням шприців-ручок. Шприц-ручки оснащені балончиком термостабільного інсуліну людини з концентрацією 100 од/мл.
В лікуванні цукрового діабету знайшли широке застосування лікарські рослини, які мають цукрознижуючий ефект, такі як: стручки квасолі, козлятник, корені селери, цибуля, часник, кропива, листя чорниці, смородини, цикорій, див’ясил, капуста, стахіс, топінамбур, збір-арфазетин.

Рослинні продукти з гіпоглікемізуючим ефектом можна застосовувати разом з традиційними лікарськими середниками, а при легкій формі діабету – в поєднанні з антидіабетичною дієтою.

Усі інсуліни можна розділити залежно від методу їх отримання на дві основні групи: гетерологічні інсуліни з підшлункової залози великої рогатої худоби і свині та гомологічні людські інсуліни з підшлункової залози свині (напівсинтетичні чи такі, які одержують шляхом бактеріального синтезу). За тривалістю дії інсуліни поділяють на препарати короткої дії (Хумодар Р, Монодар Р, Фармасулін Н, Актрапід НМ, Хумулін Р), середньої (Хумодар В, Монодар В, Фармасулін HNP, Протафан НМ, Хумулін М), тривалої (Монодар Ультралонг, Фармасулін HL, Лантус) і комбіновані (Хумодар К 15, К 25, К 50, Монодар К 15, К 30, К 50, Фармасулін К 30).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

Дієта є одним із найбільш важливих факторів успішного лікування цукрового діабету. Ви повинні переконати у цьому своїх пацієнтів.

Дієта дозволяє виключити можливість різких коливань цукру в крові; забезпечує необхідний рівень енергії (у хворих зберігається добре самопочуття); затримує або повністю виключає можливість розвитку ускладнень; сприятливо впливає на обмін речовин; досягається оптимальна маса тіла.

Хворим рекомендують: 50-60 % всіх калорій щоденно повинні відновлюватись за рахунок грубоволокнистих вуглеводів (макарони, хліб і каші, виготовлені з борошна грубого помолу і хлібних злаків, свіжі овочі та фрукти); менше 30 % всіх щоденно вживаних калорій повинні давати рослинні жири (кукурудзяну, соняшникову, соєву, бавовняну олії, тваринні жири треба виключити або різко обмежити); 12-20 % добових калорій повинні відновлюватись за рахунок білків (м’ясо свійських птахів без шкіри, знежирене молоко і молочні продукти, риба); необхідно щоденно вживати 35-40 г волокна, так званої клітковини (одна чашка висівок містить 30 г волокна).

Режим харчування. Дієтотерапія для хворих з І і ІІ типами діабету повинна бути різною. При І типі цукрового діабету необхідно збалансувати кількість вживаної їжі й час її вживання з дозою введення інсуліну, що дозволить постійно підтримувати рівень цукру в крові в межах припустимих коливань. При ІІ типі діабету хворі, як правило, страждають від ожирінням і повинні контролювати перебіг хвороби шляхом зменшення маси тіла і підтримання її в нешкідливих для їхнього здоров’я межах, не набираючи її знову. Рекомендовано 1-2 рази на тиждень проводити розвантажувальні дні (1,5 кг свіжих або печених яблук; 1,5 кг свіжих огірків або помідорів; 1,2 л молока або кефіру плюс 500 г знежиреного сиру протягом дня в 5-6 прийомів). Якщо рівень цукру в крові залишається в межах заданих норм, то дозволяється епізодичне вживання алкоголю у невеликих дозах. Проте не слід забувати про деякі міри застереження: ніколи не пити на порожній шлунок, пам’ятати, що алкоголь знижує здатність протидіяти гіперглікемії, якщо хворі вживають цукрознижуючі препарати; і не пити солодких лікерів, оскільки в них міститься велика кількість цукру. Запобігти різким коливанням рівня цукру між вживаннями їжі можна шляхом виключення легкозасвоюваних вуглеводів (рис. 3.16) та включення в меню вміло підібраних легких закусок (це продукти, які містять білки і жири). Якщо хворий регулярно отримував інсулін, то такі закуски повинні вживатись через 2,5-3 години після кожної ін’єкції. Один із найкращих способів простежити за правильністю харчування – вести щоденник харчування. Це допоможе побачити, що хворий їсть і як це впливає на самопочуття і рівень глікемії.

Фізична активність. Після вживання їжі рівень цукру підвищується. Фізична активність або вправи, так само як і медикаментозні препарати, знижують рівень цукру. Для того, щоб фізичні вправи приносили користь, вони повинні бути такими ж регулярними, як і вживання їжі чи препаратів. Утримувати рівень цукру легше, якщо їжа, вправи, ліки будуть взаємно врівноважені. Фізичні вправикращий спосіб підтримувати в належній формі свій організм. При цьому підсилюється дія власного інсуліну і нормалізується рівень глюкози в крові. Необхідно знайти оптимальне фізичне навантаження. Фізичні вправи повинні бути на достатньому рівні, але не давати перебільшеного навантаження на серцево-судинну систему. Можна бігати підтюпцем, займатись швидкою ходьбою, плаванням, танцями і їздою на велосипеді з помірною швидкістю. Інтенсивність фізичного навантаження повинна бути помірною і збільшуватись поступово. Навіть ті заняття, які на перший погляд не належать до „фізичних вправ”, можуть використовувати надлишкові калорії і знижувати концентрацію цукру в крові.

Фізичні вправи допоможуть нормалізувати масу тіла і дещо відновити витривалість та силу м’язів. Комплекс вправ повинен бути ретельно підібраний відповідно до віку. Комплекс вправ слід обговорити з лікарем. Не варто робити фізичні вправи при високому рівні глюкози в крові (понад 15 ммоль/л) або при наявності кетонів у сечі. Вправи треба відкласти до того часу, поки не буде встановлено контроль над діабетом.

Щоб підвищити рівень фізичної активності, існує дуже багато способів.

Але дуже важливо, щоб обране заняття приносило задоволення. Тяжко займатися тим, що не подобається. Бажано знайти товариша, який буде займатись разом з хворим на цукровий діабет. Разом займатися веселіше.
Можна підключити членів сім’ї. Фізичні вправи корисні всім.

Однією з найбільш зручних форм фізичних вправ є ходьба. Це також хороший початок програми фізичних вправ, особливо для людей, які ведуть малоактивний спосіб життя. До переваг ходьби можна віднести: ходити не треба вчитись, не потрібні спеціальні навички і дороге устаткування; все, що необхідно, – пара зручного взуття і шкарпетки з натуральної сировини (бавовняні, вовняні); ходити можна всюди: в парку, по вулицях, магазинах, неподалік від будинку; ходити можна в будь-який час, навіть виконуючи повсякденні справи, користуючись сходинками замість ліфта, ходячи пішки в магазин; ходьба може стати засобом спілкування з іншими людьми, можливістю насолоджуватись компанією іншої людини під час прогулянок. Бажано з собою носити картку, в якій буде вказано, що хворий має цукровий діабет. У критичній ситуації люди зможуть дізнатись, що це хворий на діабет. Фізичними вправами слід займатись часто і регулярно. Якщо це можливо, то бажано займатись в один і той же час. Якщо тяжко знайти час, дуже важливо займатись чотири чи п’ять разів на тиждень по 20-30 хвилин.

Особливості занять фізичними вправами: слід носити зручне взуття; товсті шкарпетки допоможуть уникнути мозолів; виконуючи розминку, спочатку треба рухатись повільно, збільшувати темп, коли з’являється відчуття готовності до цього; можна використати паузу в 5-10 хвилин для відпочинку; перед фізичним навантаженням і під час вправ можна пити багато води; краще починати вправи через 60-90 хвилин після вживання їжі; при появі загальної слабкості, задишки, болю треба припинити заняття; при можливості бажано визначити рівень цукру в крові, при його рівні менше 5,5 ммоль/л треба щось з’їсти, при заняттях тривалістю більше години необхідно також щось з’їсти; аналізуючи рівень цукру в крові до і після фізичного навантаження, можна зрозуміти, на скільки підходить окремий вид навантаження; під час занять фізичними вправами при собі хворий повинен мати продукти з великим вмістом цукру (цукерку, пігулку глюкози, помаранчевий сік тощо); слід пам’ятати, що інсулін (незалежно від місця введення) під час занять фізичними вправами всмоктується швидше, тому краще робити ін’єкцію в ділянку живота, тому що саме з цієї ділянки всмоктування інсуліну проходить найбільш рівномірно; необхідно перевіряти ноги до і після занять, чи немає пошкоджень і мозолів; бажано вести записи про те, коли і як довго тривали фізичні вправи.

Таким чином, фізичні вправи необхідні для: використання цукру в крові (під час занять фізкультурою організм використовує цукор швидше), зменшення накопичення і виведення з організму зайвих жирів, зниження рівня ліпідів у крові, сповільнення розвитку атеросклерозу, зменшення ризику серцевих нападів, підвищення сили м’язів і тонусу, покращення кровообігу, покращення роботи серця і легень.

    Особливості введення і зберігання інсуліну:

  • початкову дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально залежно від маси тіла, ступеня розвитку м’язової і жирової клітковини, рівня фізичної активності, денного раціону, інших медикаментів, загального стану здоров’я, рівня цукру в крові (глікемії) і сечі (глюкозурії);
  • інсулінотерапія проводиться лише у поєднанні з дотриманням дієти і фізичної активності;
  • запаси інсуліну зберігаються в холодильнику при температурі +2 – +8°С, що утримується на середній полиці, яка прикрита екраном, заморожувати препарат не можна;
  • вводити можна лише той інсулін, який зберігається при кімнатній температурі в темному місці не довше 1 місяця;
  • в одному флаконі міститься 10 мл інсуліну, кожний мілілітр, як правило, має 40 ОД інсуліну (на етикетці флакона вказано U-40, тобто у флаконі міститься 400 ОД інсуліну; якщо на етикетці вказано U-100, то в 1 мл міститься 100 ОД інсуліну), тобто на флаконі вказано, скільки ОД міститься в 1 мл;
  • перед введенням інсуліну необхідно візуально оцінити стан розчину: так, простий інсулін (скороченої дії) повинен бути абсолютно прозорим і без домішок, тоді як на дні флакона з інсуліном подовженої дії є білий осад, а над ним – прозора рідина;
  • перед першим введенням інсуліну необхідно зробити внутрішньошкірну або скарифікаційну пробу на індивідуальну чутливість до препарату (з метою уникнення алергічної реакції);
  • ін’єкції бажано робити інсуліновим шприцом, в іншому випадку необхідно дозу інсуліну в ОД перевести в мілілітри (якщо хворому треба ввести 20 ОД інсуліну, а на флаконі написано U-40, тобто в 1 мл міститься 40 ОД інсуліну, то потрібно ввести 0,5 мл); дозу необхідно визначити точно, оскільки при недостатньому введенні інсуліну можуть спостерігатись гіперглікемія, глюкозурія, а при тривалому недовведенні – діабетична (кетоацидотична) кома, при передозуванні інсуліну може виникнути зниження вмісту цукру в крові (гіпоглікемія), тобто гіпоглікемічний стан або кома;
  • обов’язково треба враховувати тривалість терапевтичної дії інсуліну (інсулін скороченої дії ефективний протягом 6-8 годин, середньої пролонгованої дії – 16-20 годин, а пролонгованої дії – 24-36 годин);
  • ін’єкції інсуліну треба робити за 15-20 хвилин до вживання їжі.

    Методика введення інсуліну:

  • якщо флакон з інсуліном має ковпачок, то його потрібно зняти;
  • обережно потерти флакон з інсуліном між долонями, щоб забезпечити рівномірний розподіл інсуліну у флаконі й розігрівання його до температури тіла людини;
  • протерти гумову пробку від флакона з інсуліном серветкою, змоченою у спирті (однак не можна забувати, що спирт знижує активність інсуліну, тому не можна допускати попадання навіть невеликих доз спирту в
    розчин інсуліну);
  • зняти ковпачок із шприца і голки (зберегти ковпачок голки для подальшого використання);
  • відтягнути поршень шприца до відмітки, що вказує на необхідну кількість інсуліну;
  • проколоти голкою гумову пробку флакона з інсуліном, натиснувши на поршень, витиснути повітря у флакон, залишити голку у флаконі;
  • перевернути шприц із флаконом так, щоб він був розташований догори дном, тримаючи їх в одній руці на рівні очей, відтягнути поршень вниз до відмітки, яка не набагато перевищує потрібну дозу інсуліну. Таким чином інсулін буде набраний в шприц;
  • переконатись, що повітря в шприці немає і якщо є бульбашки повітря, треба пальцем акуратно постукати по ньому, потім обережно просунути поршень вгору до відмітки потрібної дози, при цьому бульбашки повітря вийдуть назовні, а в шприці залишиться потрібна кількість інсуліну;
  • вийняти голку з флакона;
  • вибрати місце ін’єкції, потерти шкіру в цьому місці ваткою, змоченою в спирті;
  • затиснути шкіру в складку, взяти шприц у руку, як олівець, і швидко проколоти складку шкіри на всю довжину голки, під час ін’єкції шприц треба тримати під кутом від 45 до 90°;
  • натиснувши поршень до упору, ввести інсулін під складку шкіри – це повинно зайняти менше ніж 4-5 секунд;
  • вийняти шприц, якщо виникне кровотеча, то попросити хворого акуратно притиснути рукою місце для ін’єкції на кілька секунд, масажувати місце для ін’єкції не можна, оскільки це спричинить занадто швидке всмоктування інсуліну;
  • надягнути ковпачок на голку; разом із ковпачком зняти її зі шприца, викинути шприц і голку в ковпачку, дотримуючись засобів обережності, записати дозу введеного інсуліну до щоденника.

    Вибір місця ін’єкції:

  • інсулін можна вводити в плече, стегна, живіт, сідниці, препарат потрапляє в кров найшвидше з живота, найповільніше – з ніг;
  • для того, щоб шкіра, м’язи, жирова порушується його використання. Таблетовані цукрознижуючі препарати допоможуть отримати інсулін в достатній кількості в першому випадку або покращити його засвоєння в іншому.

Як правило, таблетовані цукрознижуючі препарати хворий повинен приймати за 30 хвилин до вживання їжі. Проте інколи вони можуть викликати порушення травлення. У цьому випадку слід звернутися за порадою до лікаря.

Протидіабетичні таблетки не обов’язково приймати протягом всього життя. Інколи після нормалізації маси тіла (у хворих з ожирінням) організм починає виробляти інсулін в достатній кількості, тоді необхідність у таблетках відпадає. Хоча це можливо не завжди, схуднути рекомендують всім хворим з ІІ типом діабету, які мають надлишкову масу тіла. Інколи протидіабетичні препарати не можуть утримати цукор у крові на нормальному рівні, оскільки з часом їх приймання перестає бути ефективним, тоді треба змінити препарат (згідно з порадою лікаря). Заміна препарату або підключення інсуліну може нормалізувати рівень цукру в крові.

Визначення рівня глюкози в крові. Для контролю концентрації глюкози в крові в домашніх умовах можна використовувати спеціальні прилади (One touch, One touch II, тощо) або візуальне тестування.

Візуальне тестування проводиться за допомогою невеликих пластикових смужок, на одному кінці яких знаходиться подушечка, просочена хімічним реактивом. Контактуючи з цукром, вона змінює колір. Точність візуального тестування залежить від здатності розрізняти невеликі зміни відтінків. Для виконання тестування слід нанести краплю крові на подушечку смужки і точно вичекати вказаний в інструкції час, через який порівняти колір подушечки з кольором шкали на коробці зі смужками, за допомогою якої можна визначити, в яких межах знаходиться цукор у крові.

Тестування за допомогою вимірювальних приладів дозволить точніше визначити рівень глікемії. У приладі також використовується смужка, проте прилад точніше визначить рівень цукру в крові, ніж очі.
Найбільшу користь принесе тестування тільки тоді, коли буде проводитись запис його результатів. Саме запис дозволить знайти недоліки у керуванні діабетом. Необхідно завести щоденник рівня глікемії, в якому треба записувати: дату, годину кожного тесту, час приймання інсуліну чи таблетованих цукрознижуючих препаратів, тип і дозу інсуліну чи цукрознижуючих пігулок, результати тестування сечі на ацетон тобто, все те, що може вплинути на рівень цукру в крові (пропущене харчування, велике фізичне навантаження).
Тестування цукру в сечі, протеїнурії, ацетону в сечі в домашніх умовах можливе за допомогою спеціальних смужок.

    Догляд за шкірою. При цукровому діабеті часто виникають проблеми зі шкірою. Вони можуть бути найрізноманітнішими: від свербіння до інфекції, яку тяжко лікувати. Щоденний догляд за шкірою зменшить ймовірність виникнення таких проблем:

  • необхідне щоденне приймання ванни з м’яким милом і водою приємної температури, поки шкіра волога, слід нанести на її поверхню рідкий крем, це допоможе зволожити шкіру і зробити її м’якою;
  • треба захищати шкіру: уникати подряпин, уколів, інших пошкоджень; надягати рукавиці при виконанні роботи, яка може пошкодити шкіру рук;
  • слід остерігатись сонячних опіків;
  • необхідно правильно вибирати одяг, уникати обморожень, при можливості залишатись вдома у дуже холодну погоду;
  • не можна відкладати лікування пошкоджень: треба промити подряпину чи рану водою з милом, зверху накласти стерильний бинт;
  • звернутися до лікаря, якщо пошкодження не починає заживати через день, або з’явились ознаки запалення: почервоніння, набряклість, пульсація, поява гною.

Догляд за стопами. При цукровому діабеті необхідний особливий догляд за ногами. Погане кровопостачання, уражені нерви, зниження опірності організму можуть призвести до серйозних захворювань ніг.

    Попередити небажані ускладнення можна за допомогою щоденного огляду і догляду за ногами:

  • необхідно оглядати ноги щоденно, якщо хворому не вдається самостійно оглянути всі ділянки стопи, він може використовувати дзеркало або попросити когось допомогти йому;
  • щодня треба мити ноги з м’яким милом, при цьому необхідно переконатись, що вода не є дуже гарячою, щоб попередити появу опіків (краще, щоб вода була кімнатної температури); якщо шкіра поранена, слід приймати ванну в підсоленій воді;
  • важливо насухо витирати стопи м’яким рушником, особливо міжпальцеві проміжки;
  • суху шкіру треба зволожувати ланоліновим чи іншим індеферентним кремом; не можна наносити рідкий крем на шкіру між пальцями; якщо ноги пітніють, потрібно обробити шкіру стопи звичайним тальком;
  • треба носити м’які шкарпетки або панчохи, бажано бавовняні чи вовняні, змінюючи їх щоденно; слід переконатись, що вони підходять вам за розміром і не перетискають ногу верхньою еластичною частиною;
  • ноги завжди потрібно тримати в теплі, вони повинні бути сухими;
  • носити можна лише зручне взуття, яке добре захищає ноги, бажано з м’якої шкіри; не слід ходити в новому взутті протягом тривалого часу, розношувати його слід поступово;
  • ніколи не можна ходити босоніж на вулиці й вдома; не треба прикладати до ніг гарячих грілок і розташовувати ноги близько до вогню;
  • щоденно необхідно оглядати взуття, щоб виявити тріщини, камінці, цвяхи та інші можливі джерела подразнення; хворий не завжди їх може відчути через втрату чутливості на стопах;
  • підрізати нігті треба прямо, намагаючись не травмувати нігті на великих пальцях; для усунення гострих і нерівних країв, які можуть поранити сусідній палець, необхідно користуватись пилочкою після підрізання нігтів; якщо нігті товсті, треба звернутись до майстра з педикюру, щоб він їх підрівняв; не можна самому підстригати нігті, якщо поганий зір чи тремтять руки;
  • не можна використовувати гострих інструментів і хімічних препаратів для видалення мозолів;
  • слід негайно звернутись за медичною допомогою, якщо виявлено деякі зміни кольору стоп, набряки або будь-які виділення на пошкодженнях.

    Врослі нігті, ороговілі мозолі необхідно лікувати тільки у спеціалістів з догляду за ногами;

  • регулярно треба проходити огляд в ортопеда;
  • не можна курити, оскільки це погіршує кровообіг у ногах.

Догляд за зубами. Високий рівень цукру в крові підвищує ризик виникнення захворювань зубів та ясен. Добрий щоденний догляд вдома і регулярні стоматологічні обстеження дозволять попередити ці проблеми. Необхідно чистити зуби хоча б двічі на день і прополіскувати після кожного вживання їжі – це кращий спосіб зберегти зуби і ясна здоровими. Один раз на шість місяців необхідно проходити огляд у стоматолога, якого потрібно повідомити про наявність діабету.

Догляд за очима. При цукровому діабеті існує високий ризик розвитку захворювань очей. Тому, крім контролю за рівнем глікемії, необхідне щорічне повне обстеження в окуліста. До офтальмолога слід звернутися також при появі таких симптомів ураження очей: нечіткість і двоїння при розгляді предметів, звуження поля зору, поява перед очима темних плям, порушення сутінкового зору, відчуття тиску і болю в очах.

Догляд за станом органів промежини. Хворих з нетриманням сечі і калу потрібно двічі на день (а іноді частіше) підмивати. Для цього готують теплу воду чи слабкий розчин калію перманганату в кухлі Есмарха з гумовою трубкою або у дзбані, підкладне судно, клейонку, корнцанг і ватні тампони. Хворий лежить на спині з розведеними і зігнутими у колінах ногами. Під сідниці підстеляють широку клейонку і підкладають судно.
Струмінь води з кухля Есмарха спрямовують на промежину. Ватним тампоном, затиснутим корнцангом, 1-2 рази проводять у напрямку від статевих органів до відхідника, після чого шкіру висушують, проводячи сухим тампоном в тому ж самому напрямку. За наявності в пахових ділянках попрілості для обробки шкіри використовують будь-яку рослинну олію, дитячий крем, дитячу присипку.

Допомога при гіпоглікемії. Інколи після приймання підвищеної кількості таблетованих цукрознижуючих препаратів, інсуліну, вживання їжі в невстановлений час, пропущення або незавершення вживання їжі, незвичної фізичної активності можливе різке зниження рівня цукру в крові (гіпоглікемія).

При гіпоглікемії медична сестра повинна дати хворому будь-який вуглевод, що швидко всмоктується (цукор, теплий солодкий чай, фруктовий сік, мед тощо), потім запропонувати їжу, що містить вуглеводи (білий хліб, печиво). Якщо немає ефекту і присутні всі симптоми коми (дезорієнтація, значне рухове збудження, судоми, тахікардія, гіпотонія) – ввести 20-40 мл 40 % розчину глюкози, 1 мл глюкагону. Якщо пацієнт не опритомніє (понад 15 хвилин), треба негайно зв’язатися з лікарем для отримання вказівок.
Усі випадки гіпоглікемій необхідно записувати у щоденник.

Допомога при гіперглікемії (діабетичний кетоацидоз). При недостатній дозі інсуліну, таблетованих цукрознижуючих препаратів, при застуді, зловживанні вуглеводневою і жирною їжею, стресах тощо можливе підвищення рівня цукру в крові (гіперглікемія).

Вимірювання рівня цукру в крові необхідне при таких симптомах: спрага сильніша ніж звичайно; почащене сечовипускання (особливо нічне); шкіра суха і свербить; підвищена втомлюваність чи сонливість; подряпини і рани, які довго не заживають; відсутність апетиту, нудота, блювання; різні ступені порушення свідомості.

При появі цих симптомів і підвищенні рівня цукру в крові (понад 13,3 ммоль/л) негайно медична сестра повинна викликати лікаря.

Вимірювання рівня цукру в сечі. Сечу збирають (після проведення туалету зовнішніх статевих органів) протягом доби. Вимірюють добову кількість сечі (показник записують в температурному листку) і після перемішування порцію її (200 мл) направляють в біохімічну лабораторію.

Для дослідження глюкозуричного профілю сечі збирають за визначені проміжки часу: І порція – з 9 до 14 години; ІІ – з 14 до 19 години; ІІІ – з 19 до 23 години; IV – з 23 до 6 години, V – з 6 до 9 години. Визначають об’єм кожної порції і 100 мл з кожної порції направляють в лабораторію.

Рівень цукру в сечі можна визначати за допомогою глюкотесту. Для цього необхідно папір з набору глукотесту, який увібрав у себе особливий розчин, занурити в сечу на 2-3 с. Покласти цю стрічку паперу на білу пластинку, яка є в наборі глюкотесту. Отримане забарвлення на папері необхідно порівняти з кольоровою шкалою, яка є в наборі. Якщо в сечі є цукор, папір змінює своє забарвлення. За шкалою можна приблизно визначити рівень цукру.

ПРОФІЛАКТИКА

Первинна профілактика включає в себе розробку і впровадження заходів, спрямованих на виявлення людей з достовірними класами, сприяючими розвитку захворювання і по можливості їх усунення. Дотримання населенням здорового способу життя, а саме: усунення незбалансованого харчування, малорухомого способу життя, стресових ситуацій, нормалізації маси тіла.

З профілактичної точки зору необхідно пам’ятати про цілий ряд “діабетогенних лікарських препаратів” (глюкокортикоїди, катехоламіни, В-адреноблокатори, контрацептиви, діуретики, деякі гіпотензивні (клофелін, гемітон, бринальдикс), психоактивні речовини (аміназин, галоперідол, амітриптилін), аналгетики, антипіретики. Недопустиме безконтрольне прийняття цих препаратів, а при призначенні періодично контролювати рівень глікемії, рекомендувати обмежити прийняття рафінованих вуглеводів, а особливо хворим з факторами ризику діабету.

Вторинна профілактика зводиться до можливого більш раннього виявлення захворювання (на стадії порушення толерантності до глюкози), стійкому підтриманні мініфесткого діабету, а також попередження розвитку, ранньої діагностики і лікуванню діабетичних ангіопатій.

Третинна профілактика – це попередження або затримка розвитку гострих і хронічних ускладнень, які призводять до інвалідності та смерті хворих.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Хворі на цукровий діабет повинні проходити огляд кожні три місяці у ендокринолога, записувати результати дослідження сечі на вміст глюкози, крові на рівень глюкози натще і через дві години після сніданку . Щорічно хворі повинні проходити детальний огляд з обов’язковим обстеженням стану кровоносних судин і вен на ногах (у судинного хірурга), ретельним оглядом ніг (у пудолога), перевіряти очі (в офтальмолога), контроль стану нервової системи (у невропатолога).

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль. „Укрмедкнига” 2004.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..