Противірусна дія інтерферону

virusGRIPP

Противірусний ефект є найбільш вивченим властивістю інтерферону. Інтерферон не чинить безпосереднього на позаклітинний вірус in vitro або на його нуклеїнову кислоту, не перешкоджає адсорбції вірусу, проникненню його в чутливу клітку, депротенізаціі віріона, синтезу структурних вірусних білків, процесу складання віріонів і виходу їх з клітини.

Противірусна стійкість починає активізуватися з моменту взаємодії інтерферону зі специфічними рецепторами клітинної поверхні. Рецептори для інтерферону є Гангліозид або гангліозідоподібні структури, що містять олігосахариди. Клітини, що містять меншу кількість гангліозидів, відрізняються зниженою чутливістю до інтерферону. Однак інтерферон може зв’язуватися і з клітинами, в яких він не викликає розвитку стану противірусної резистентності. Дані про вплив інтерферону на клітину ззовні вказують на необхідність попереднього виходу інтерферону з продукуючих його клітин для повідомлення цим клітинам резистентності до дії вірусу.

Адсорбується інтерферон (при 37 0С) на клітинних оболонках за 1 ─ 3 хв. При цьому прикріплюються від одного до чотирьох відсотків внесеного інтерферону. Кнайт (1976 р.) встановив, що можливо
повідомлення інтерфероном клітинам противірусної стійкості без проникнення його в клітину, тобто при простому контакті. Разом з тим рівень противірусної резистентності прямо пропорційний концентрації інтерферону в культуральній рідині, і інтерферон не можна виявити всередині клітин.

Система рецепторів клітинних мембран визначає видову специфічність інтерферону і відповідає за активацію різних ланок метаболізму клітини, що призводять до розвитку противірусної резистентності. Обробка клітин інтерфероном викликає суттєві зміни плазматичних мембран. Щоб інтерферон проявив свою протитивірусну дію, необхідний нормальний синтез клітинних білків. Інтерферон діє не безпосередньо на репродукцію вірусу, а сам є дерепрессором синтезу іншого клітинного антивірусного білка (АВБ). АВБ був виділений в 1974 році; його молекулярна маса 48 кДа. Цистрони для продукції інтерферону і його дії локалізуються в різних хромосомах. Якщо перші локалізовані в клітинах людини в хромосомах 2 і 5, то другі знайдені в хромосомі 21.

Взаємодія інтерферону з рецепторами клітини призводить до дерепресії гена для антивірусного білка, а потім і до транскрипції іРНК-АВБ. Зазначені процеси протікають досить швидко і займають від 30 до 40 хв.

Антивірусний білок (АВБ) володіє інгібіторною активністю в безклітинних системах, причому на відміну від інтерферону дія його видонеспеціфічна. Точкою антивірусної дії АВБ на процес репродукції вірусу є більшою мірою етап трансляції (до 60%) і меншою мірою етап транскрипції (близько 10%). Максимум противірусної резистентності у мишачих клітинах досягається через 7 ─ 8 год після внесення інтерферону.

У разі інфекції, викликаної онкогенним вірусом, АВБ блокує репродукцію вірусу в період складання і виходу вірусного потомства.

Після обробки інтерфероном знижується ймовірність розвитку інфекційного процесу в зараженій клітині або знижується його ефективність, якщо він все ж розпочався.

Здатність пригнічувати розмноження вірусів у культурі клітин, курячих ембріонах, в організмі тварин і людини є загальною і основною властивістю всіх інтерферонів.

Більшою мірою чутливими до інтерферону виявилися РНК-віруси, а в меншій ДНК-віруси. Ступінь чутливості до інтерферону не однакова як у різних представників однієї і тієї ж групи вірусів, так і у різних штамів одного вірусу. Так, аллантоїсний інтерферон не ефективний по відношенню до вірусів ЕСНО і Коксакі, малоефективний до вірусу венесуельського енцефаліту коней і високоефективний по відношенню до вірусів західного і східного енцефаломієліту коней. Як правило, вірулентні штами менш чутливі до інтерферону, ніж авірулентні. Високочутливі до інтерферону штами, наприклад, вірусу візикулярного стоматиту, які застосовуються в якості індикаторних для його титрування.

Розроблено два способи застосування інтерферону. Перший ─ складається у введенні в організм інтерферону, що є в даному випадку екзогенним. Інший ─ шляхом стимуляції утворення ендогенного інтерферону в організмі за допомогою різних стимуляторів.

Меріган і В.Д. Соловйов (1964 ─ 1965 рр..) Досліди з очищеними препаратами інтерферону ілюстрували їх сувору видову специфічність. У той же час людський лейкоцитарний інтерферон проявив близьку або навіть більшу активність в котячих, кролячих, бичачих, свинячих і мавпячих клітках порівняно з гомологічними клітинами людини. Гетероспеціфічність дії людського інтерферону може бути пов’язана з гетерологічністю його молекул або множинністю активних ділянок в індивідуальних молекулах інтерферону, що дозволяють йому адсорбуватися на рецепторах клітин інших видів і викликати антивірусний ефект.

Значною мірою рівень противірусного ефекту від застосування екзогенного інтерферону залежить від дози інтерферону, способу, часу його введення і множинності зараження. Резистентність зазвичай починає відзначатися вже через одну-дві години після внесення інтерферону в культуральну рідину, досягає максимуму до 5 ─ 6-му год і залишається на постійному рівні невизначено довгий період часу за умови обов’язкової присутності інтерферону в культуральній рідині. Видалення інтерферону з середовища призводить до поступового падіння клітинної резистентності.

Однаковим ступенем противірусної активності володіють інтерферони з молекулярною масою 30 кДа і 90 кДа.

Противірусна дія інтерферону може проявлятися місцево, тобто дією безпосередньо на чутливість до вірусу і здійснювати спільний захист організму клітини. Найкращі результати дає введення інтерферону в тканини, найбільш чутливі до дії вірусу.

Так, наприклад, спостерігається виживання при зараженні вірусом сказу 70% мавп, яких лікували внутрішньом’язовим введенням в область місця зараження людського лейкоцитарного інтерферону
і 50% ─ ендолюмбально. Причому значні дози інтерферону, що вводяться протягом декількох днів, були більш ефективні, ніж одноразове введення.

Ендогенний інтерферон, що утворюється в організмі у відповідь на введення вірусів, циркулює в крові тварин, захищає їх від зараження гетерологічним вірусом. Так, попереднє введення інактивованого вірусу хвороби Ньюкасла захищає морських свинок від експериментального ящуру, а введення біологічно активного вірусу хвороби Ньюкасла (штам В1) ─ підвищує резистентність поросят до зараження вірусом хвороби Ауєскі.

При профілактиці вірусних інфекцій за допомогою ендогенного інтерферону, утворення якого індуковано стимуляторами невірусної природи, також отримано позитивний ефект.

Джерело: ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..