Застосування інтерферону

isledovaniya Інтерферон продукується майже відразу ж після попадання віруса в організм. Однак природного інтерферону часто виявляється недостатньо для попередження розвитку інфекції.

Терапевтичні дози інтерферону можуть бути забезпечені при введенні готових препаратів інтерферону (екзогенна інтерферонзація) або після його індукції (ендогенна інтерферонізація). До теперішнього часу накопичений великий експериментальний матеріал, що дозволяє розглядати інтерферонізацію як самостійний метод профілактики і лікування вірусних захворювань.

Широкий спектр противірусної дії, відсутність токсичності і антигенності гомологічних організмів ─ ось основні достоїнства екзогенної інтерферонізаціі. При використанні його не виникають стійкі форми вірусів. Інтерферон дуже активний як інгібітор репродукції вірусу в клітинах в концентраціях, які не впливають на метаболізм клітин господаря.

Недоліки екзогенної інтерферонізаціі пов’язані:

1) з коротким часом збереження його в організмі;

2) необхідністю парентерального введення концентрованих препаратів його;

3) існуванням бар’єрів між кровоносними руслами і вогнищами ураження, наприклад, гематоенцефалічного бар’єру;

4) труднощами продукції та очищення інтерферону у великих виробничих масштабах;

5) ефективністю лише на ранніх етапах інфекції або для пропрофілактичного використання.

Досить ефективним є застосування екзогенного інтерферону при експериментальному грипі та ектромеліі мишей, ящурної інфекції морських свинок, хвороби Ньюкасла. Висока лікувальна ефективність інтерферону при герпетичних захворюваннях шкіри та очей людини. Людський лейкоцитарний інтерферон широко використовується в медичній практиці для профілактики грипу, хоча лейкоцити донорської крові є дефіцитним матеріалом, обмежує широке його виробництво.

Успішне отримання екзогенного інтерферону в культурі рекомбінантних мікроорганізмів відкриває перспективи його широкого застосування в медичній практиці.

Основна перевага ендогенної інтерферонізації в порівняні з екзогенною полягає в утворенні в організмі такої кількості інтерферону, яку практично неможливо досягти шляхом введення екзогенного препарату. Крім того, ендогенний інтерферон виявляється в організмі у високих титрах більш тривалий час, ніж екзогенний (від декількох годин до декількох днів). Для забезпечення більш тривалого противірусного захисту потрібні повторні введення індукторів. Перешкодою цьому може служити стан гіпореактивності, що з’являється слідом за максимумом його продукції. Подолання гіпореактивності можливо при використанні індукторів різної природи (наприклад, полі (І) полі (Ц) для першої індукції і вірусу для другої).

Про безумовну перспективність ендогенної інтерферонізаціі свідчить успішне застосування інактивованого УФ-променями вірусу грипу свиней при епідемії грипу, яке дало змогу в чотири рази знизити захворюваність; використання варіанту грипозної вакцини, яка має хороші інтерфероногенні властивості. Застосовуваня у ветеринарній практиці вакцини проти псевдочуми птахів із штаму «Н» і проти чуми великої рогатої худоби з штаму «ЛТ» також є хорошими інтерфероногенами і швидко повідомляють щепленим резистентність до відповідних інфекцій.

Перспективи практичного використання мають такі препарати (з індукторів невірусной природи): синтетичні полізаходи полі (І) полі (Ц), полі (Г) полі (Ц), низькомолекулярний тилорон гідрохлорид і реплікативна форма фага f2. Ці препарати в експеріментах захищали тварин від вірусних респіраторних, шкірних поразок і енцефалітів, а також від сказу та ящуру.

Високоефективним є комбіноване застосування екзогенного інтерферону і його індукторів з хіміотерапевтичними препаратами.

Таким чином, відкриття інтерферону безумовно є значним досягненням біологічної науки XX століття.

Описана велика кількість так званих непротивірусних ефектів інтерферону: він активний відносно великого числа мікроорганізмів (найпростіші, бактерії, хламідії, рикетсії); має протипухлинну дію, модулює імунореактивність організма (фагоцитоз, утворення антитіл і т. д.); проявляє радіозазахисну дію. Звідси випливає, що інтерферон грає саму безпосередню роль в регуляції ряду фундаментальних клітинних процесів.

Джерело: ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..