ВІЛ-інфекція. СНІД

spid

ВІЛ-інфекція на сьогодні невиліковна інфекційна хвороба людини, що швидко поширюється по Земній кулі. Спричиню ється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який передається статевим і парентеральним шляхами, а також від інфікованої матері дитині. Уражуючи клітинний імунітет, ВІЛ зумовлює появу синдрому набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS), який супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, тяжкою інтоксикацією організму, нашаруванням інфекційних і онкологічних захворювань й закінчується смертю.

Причини виникнення захворювання. ВІЛ належить до родини ретровірусів. Відомо два антигенних типи вірусу ВІЛ-1 і ВІЛ-2, однак є дані про існування й інших типів, щонайменше трьох. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу, ВІЛ-2 переважно в Західній Африці, але зараз усе частіше виявляється в країнах Америки і Європи, у тому числі і в Україні.

ВІЛ містить дві нитки РНК, ферменти (зворотну транскриптазу, інтегразу, протеази) і структурні білки. Вірус надзвичайно мінливий.

ВІЛ не стійкий у довкіллі, при кімнатній температурі є життєздатним протягом 4-6 діб, проте добре переносить заморожування.

Так, у заготовленій для переливання крові вірус виживає декілька років, у замороженій сироватці навіть 10 років, у замороженій спермі декілька місяців. ВІЛ дуже чутливий до нагрівання. При температурі 56 °С гине через 30 хв, а при 100 °С відразу. На нього згубно діють розчини перекису водню (0,3 %), формальдегіду (0,5 %), гіпохлориту натрію (0,25 %), спирту (70 °), ефіру.

Умови виникнення і поширення захворювання. ВІЛ-інфекція належить до антропонозів.
Джерелом збудника є носій вірусу. Людина стає заразною досить швидко, часто вже через 2-4 тиж. після проникнення вірусу в організм, і залишається такою до смерті. Безсимптомні носії, які ведуть активний спосіб життя, епідеміологічно значно небезпечнішіза прикутих до ліжка хворих.

Найбiльше вірусів міститься в крові, лейкоцитах, спермі, вагінальному секреті, на слизовій оболонці прямої кишки, у грудному молоці. Збудника в сльозах, слині, сечі, калі, поті не знаходять або виявляють у мізерній концентрації, яка недостатня для зараження.

Статевий шлях зараження є основним. Інфікуванню сприяють запальні зміни в ділянці статевих органів (ерозії, виразки).

Найбiльшу небезпеку становлять особи з невпорядкованими статевими звязками, гомосексуалiсти, повії, інєкційні наркомани.

Інший шлях зараження парентеральний. Найчастiше вiн реалiзується під час внутрiшньовенного введення наркотикiв.

Вiрус може передатися при переливаннi iнфiкованої донорської кровi та її препаратiв, пересадцi органiв, а також при користуванні забрудненими кровю медичними iнструментами, якими порушується цiлiсть шкіри i слизових оболонок. У таких випадках ВІЛ-інфекцію можна розцiнювати як ятрогенну (спричинену медичними працівниками) хворобу. Трапляються внутрiшньолiкарнянi спалахи ВIЛ-iнфекцiї. Треба врахувати професійний ризик зараження медичних працівників, хоча при ретельному дотриманні профілактичних заходів вiрогiднiсть зараження їх дуже мала. Можлива передача вiрусу при ритуальних процедурах, що повязанi з пораненням (татуювання, обрiзання тощо).

Передача ВІЛу від інфікованої матері дитині (плоду) може відбуватись трьома шляхами: трансплацентарно, при проходженні дитиною через родові шляхи і, зрідка, при вигодовуванні грудним молоком. Внутрішньоутробна передача вірусу можлива, найчаст іше, в останньому триместрi. Вiрогiднiсть її складає 30-50 %.

Групи пiдвищеного ризику iнфiкування ВIЛом наркомани, якi вводять собi наркотики внутрiшньовенно гомо- i бiсексуалiсти повiї та iншi особи, якi ведуть безладне статеве життя хворi на венеричнi хвороби, гепатити В, С, D реципiєнти кровi, її препаратiв i органiв дiти, матерi яких ВIЛ-інфіковані .

Досi немає достовiрних даних про побутове зараження вiрусом iмунодефiциту людини. Теоретично, однак, припускають, що факторами передачі можуть стати такі побутові речі, як бритва, ножиці, зубна щітка, на якi потрапила інфікована кров. ВІЛ не передається комахами.

Сприйнятливість до ВІЛ-інфекції висока. Лише у незначного відсотка людей виявлено природжену стійкість до неї. Хворіють здебільшого люди молодого віку.

ВІЛ-інфекція швидко розповсюджується по планеті. У світі вже нараховується 58 млн інфікованих осіб, 22 млн померло.

Станом на 1 липня 2001 року в Україні офіційно зареєстровано 39 127 ВІЛ-інфікованих, але експерти твердять, що справжній рівень перевищує 0,5 % населення. Іншими словами, у світі й нашій країні хвороба набрала епідемічного поширення.

Механізм розвитку захворювання. Два види людських клітин дуже чутливі до ВІЛу Т-лімфоцити (хелпери) і макрофаги, бо на їх поверхні є рецептори, до яких може причепитись вірус. У цих клітинах він може довгий час зберігатись у неактивному стані. Якщо вірус починає розмножуватись, то захоплює все більшу кількість Т-хелперів і макрофагів, які гинуть. Це веде до руйнування матеріальної основи клітинного імунітету.

Ослаблення організму хворого зумовлю є нашарування різних інфекційних хвороб і злоякісних пухлин,
які призводять його до смерті.

Клінічні прояви. Інкубаційний період триває вiд 2 тиж. до 3 міс., iноді до року.

Згідно з класифікацією ВООЗ, клінічний перебіг хвороби можна поділити на 5 стадій:

  • гострого захворювання;
  • безсимптомного носійства;
  • персистуючої генералізованої лімфаденопатії;
  • СНІД-асоційованого комплексу;
  • власне СНІДу.

Стадію гострого захворювання виявляють лише у третини інфікованих. Її клінічні прояви частіше нагадують інфекційний мононуклеоз.

Зявляються гарячка, тонзиліт, збільшуються різні групи лімфатичних вузлів, печінка і селезінка, рідше виникають диспепсичні та менінгеальні явища, різноманітні висипання.

Через 1-6 тиж. загальний стан хворого покращується, клінічні симптоми зникають.

Складається враження, що настало видужання. У дійсності ж хвороба перейшла у стадію безсимптомного носійства, яка може тривати від 2 до 10 років. У цей час інфікований почуває себе добре і тому веде звичайний спосіб життя.

Стадія персистуючої генералізованої лімфаденопатії триває до 2-3 років. ВІЛ-інфіковані залишаються працездатними.

Єдиною клінічною ознакою хвороби є збiльшення різних груп лiмфовузлiв задньошийних, надключичних, пахвових, лiктьових та iнших.

Пiдозрiлими щодо ВIЛ-iнфекцiї вважають осіб, в яких збiльшені 2 лімфовузли чи бiльше у 2-х і бiльше анатомiчних ділянках, що відзначаються понад 1 мiс.

Внаслідок ослаблення імунної системи розвивається СНIДасоцiйований симптомокомплекс, або преСНIД, що є четвертою клiнiчною стадією. Вона триває до 6 мiс., рiдше довше. Цей перiод характеризується великою рiзноманiтнiстю проявiв.

Характерні ознаки преСНIДу

Тривала (понад 1 міс.) гарячка (до 38-40 °С) незясованої етіології, з частими i рясними потами пронос, що триває понад 1 міс. зменшення маси тіла на 10 % і більше системне збільшення лімфовузлів гноячкові ураження шкiри (гнійні фолiкулiти) випадання волосся на голові та облисіння тривалий кашель, задишка грибкове ураження слизової оболонки ротоглотки і стравоходу рецидиви герпесу спленомегалія зміни в крові (тромбоцитопенія, лімфопенія, зменшення кількості Т-хелперів).

Незважаючи на вказанi зміни, СНIД-асоцiйований симптомокомплекс безпосередньо не загрожує життю хворого. Періодично настає суттєве покращання здоровя, навiть клiнiчна ремiсiя, i тодi складається враження про видужання.

Наступна, остання стадія власне СНIД. Вiн зумовлений повною неспроможнiстю iмунної системи. Клiнiчна картина залежить вiд приєднання тяжких інфекційних хвороб або саркоми Капошi. Інфекційні захворювання часто спричинені умовно-патогенною або навіть сапрофiтною флорою, що бурхливо розмножу ється в умовах нестачi захисних сил.

СНIД має багатолику та рiзнобарвну клiнiчну картину. За влучним висловленням одного вченого, щоб знати СНIД, необхiдно знати всю медицину. У хворих на СНIД описано нашарування понад 200 iнфекцiйних хвороб, з них дуже небезпечними є 20 (генералізований герпес, токсоплазмоз, сепсис тощо). Внаслідок цього вони виснажені, кахектичні.

Ураження дихальної системи відзначаються в 50-100 % хворих.

В Україні найчастiше виявляють туберкульоз легень, на Заході пневмоцистну пневмонiю, збудником якої є найпростіші.

Часто приєднуються гострі респіраторні захворювання вірусної, бактерійної і навіть грибкової етіології.
Про ураження центральної нервової системи свідчать частий біль голови, ослаблення памятi, байдужість, розвиток недоумства, інша неврологiчна симптоматика. У дiтей вiдзначається затримка психічного та фізичного розвитку. Нервову систему здебільшого уражають токсоплазми, цитомегаловiруси, а також віруси герпесу. Можуть розвинутись енцефаліти, неврити та радикулiти, зрідка лімфома мозку.

При СНІДі часто розвиваються тривалі проноси, які спричинюються найпростішими та супроводжуються метеоризмом, гарячкою, зневодненням, вітамінно-білковою недостатністю. Випорожнення смердючі, рясні, водянисті, знебарвлені. Серед хворих розповсюджені гельмінтози.

У дорослих виникає саркома Капошi. При ній первиннi елементи (темно-коричневi плями, вузли i бляшки з крововиливами) зявляються на шкірі голови і тулуба, висипання нагноюються та виразкуються, метастазують у внутрiшнi органи.

Тривалiсть життя хворих частiше не перевищує 1,5 року.

Лабораторна діагностика. Дiагностика ВIЛ-iнфекцiї, у тому числi СНIДу, дуже складне i вiдповiдальне завдання. Разом з тим помилки не допустимі. Адже повiдомлення про зараження може спричинити в потерпiлого шокову реакцiю, крайнiй ступiнь вiдчаю з втратою самоконтролю. Вiдомi самогубства осiб, у яких дiагностовано СНIД. Треба також памятати, що виявлення ВIЛ-iнфекцiї тягне за собою низку соцiально-правових проблем i обмежень, які ускладнюють життя та обмежують свободу дiй ураженої особи.

Остаточний діагноз хвороби можна встановити лише за наявності позитивних результатів лабораторних методів дослідження:

  • вірусологічного (застосовується рідко). Видiлити та iдентифiкувати вiрус можна лише в небагатьох лабораторiях, цей процес складний i займає багато часу;
  • серологічного (основний метод). Наявнiсть антитiл до вiрусу iмунодефiциту можна виявити вже через мiсяць пiсля зараження.

Користуються імуноферментним методом та iмуноблотингом. Перший метод простий, дешевий і високочутливий, але недостатньо специфiчний. Вiн iнодi виявляє антитiла там, де їх немає (помилковопозитивнi реакцiї). Метод iмуноблотингу значно дорожчий, складний у виконанні, але високоспецифiчний. Вiн дає змогу виявити антитiла до окремих бiлкiв ВIЛ.

Правила забору крові

Маніпуляції виконуються лише в умових рукавичках. Для дослiдження беруть з вени 5 мл кровi в суху стерильну пробiрку, яку закривають гумовим корком. Сироватку не пізніше як через 2-3 год після взяття крові відділяють від еритроцитів і переносять у стерильну пробірку з гумовим корком типу Епендорф або флакончик з-під антибіотика. Щоб відділити сироватку, пробірку із взятою кровю поміщають у термостат на 30 хв при температурі 37 °С, потім на 1 год ставлять у холодильник при температурі +2…+4 °С.

У випадку, коли сироватка недостатньо відокремилась, пробірку з пробою крові центрифугують 5 хв при 1 500 об./хв. Для дослідження необхідно не менше 1,5-2 мл сироватки. Флакони маркірують і зберігають у холодильнику при температурі +2…+4 °С.

Матеріал реєструють у журналі і разом з двома примірниками Направлення на обстеження на ВІЛ не пiзнiше 1-3 дiб після взяття крові відправляють у мiсцеву лабораторiю дiагностики ВIЛ-iнфекцiї. При неможливості доставки сироватки для дослідження у вказаний термін її заморожують у морозильній камері і в спеціальних контейнерах доставляють у лабораторію в найближчі 5-7 діб.

Транспортують проби в холодильному контейнері зі штативом.

Контейнер поміщають у металевий бікс або пластмасову коробку, що герметично закриваються і легко дезінфікуються.

Не допускається транспортування проб у сумках, портфелях та інших предметах особистого користування.

Застереження! Для ІФА не придатні гемолізовані, хільозні сироватки, сироватки на згустку крові або з бактерійним ростом.

Такі зразки знешкоджуються (обробляються дезрозчином), а кров від пацієнта беруть повторно. У журналі робиться відпов ідний запис.

Останнiм часом для діагностики ВІЛ-інфекції, а також для контролю за ефективністю лікування використовують ПЛР, що дає змогу виявити РНК вірусу і визначити кількість його копій в одиниці обєму крові. У деяких лабораторiях почали використовувати метод радiоiмунопреципiтацiї, яким виявляють сироватковi антитiла до структурних бiлкiв ВIЛ. Цей метод також високоспецифiчний, але дешевший за імуноблотингову реакцію.

У практичних умовах чинять так. Усiх, кого треба, обстежують за допомогою ІФА. Якщо виявляють антитiла до ВIЛу або сумнiвний результат IФА, то в цього ж пацiєнта повторно беруть таку ж порцiю кровi i знову дослiджують за допомогою iмуноферментного методу. У випадку повторного виявлення антитiл взiрець сироватки кровi вiдправляють до найближчого діагностичного центру СНIДу, де ведуть дослiдження методом iмуноблотингу або радiоiмунопреципiтацiї. У випадку пiдтвердження наявностi антитiл пацiєнта всебічно обстежують в умовах стаціонару. Остаточний дiагноз встановлює компетентна комiсiя. Вона ж зобовязана повiдомити про свiй висновок iнфiкованому i письмово вiдповiдну територiальну санепiдемстанцiю.

Вiд виявленого носiя вiрусу чи хворого беруть письмове зобовязання запобiгати поширенню ВIЛ-iнфекцiї, його попереджають про кримiнальну вiдповiдальнiсть за свiдоме поставлення в небезпеку зараження або зараження iншої особи.

З метою виявлення iмунодефiцитного стану органiзму в пацієнта визначають кiлькiсть субпопуляцiй Т-лiмфоцитiв у периферичнiй кровi, зокрема спiввiдношення CD4:CD8, тобто Т-хелперiв до Т-супресорiв. Але такий пiдхiд менш iнформативний, нiж дослiдження кровi на присутнiсть антитiл до ВIЛу.

Застереження! Тiльки сукупнiсть клiнiчних, епiдемiологiчних, iмунологiчних i специфiчних серологiчних методiв дають змогу обрунтувати дiагноз СНIДу.

Догляд і лікування хворих. Інфікування ВІЛом є для людини сильним стресом. Тому для інфікованого необхідно створити охоронний режим, який би помякшував сприйняття біди.

Доцільно максимально обмежити коло осіб, які мають інформацію про ВІЛ-інфікованого, і сприяти його соціальній адаптації.

З метою захисту хворого на СНІД-асоційований комплекс чи СНІД вiд додаткового зараження патогенною або умовно-патогенною флорою його доцiльно iзолювати в окремiй палатi або боксi. За ним закрiплюють добре проiнструктований персонал, який працює в масках, умових рукавичках, виділених халатах.

Поточну дезiнфекцiю обмежують кипятiнням бiлизни, постiльних речей, зубних щiток, приладiв для голiння, iграшок та iнших предметiв протягом 20-25 хв або замочуванням у дезінфекційному розчинi. Забiр кровi, iнших бiологiчних матерiалiв i всi лабораторнi роботи з ними виконують у гумових рукавичках, а в разi небезпеки розбризкування iнфiкованої рiдини у масках i захисних окулярах.

Зараз немає засобів, які дозволили б вилікувати хворого на СНІД. Проте можна загальмувати розвиток хвороби і продовжити життя. Так, якщо без специфічного лікування хворий у стадії власне СНІДу живе близько 6 міс., то при застосуванні противірусних препаратів до 5 років і довше.

Принципи лікування хворих на СНІД противірусна терапія, спрямована на пригнічення реплікації ВІЛу
профілактика і лікування інфекційних хвороб, злоякісних новоутворень чи інших хвороб, що можуть виникнути чи вже виникли внаслідок імунодефіциту дезінтоксикація, корекція порушень обміну речовин, водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги тощо догляд психосоціальна допомога.

Зараз застосовуються противірусні препарати двох груп: інгібітори зворотної транскриптази та інгібітори протеаз. До першої групи належать азидотимідин, ламівудин та інші. Із препаратів, що здатні блокувати активність вірусних протеаз, найчастіше застосовують індинавір (криксиван) і ритиновір.

Обнадійливою є потужна терапія з двох і навіть трьох протиретров ірусних препаратів, наприклад, азидотимідину, ламівудину і криксивану, але всі вони дуже токсичні для організму. Тому медична сестра повинна слідкувати за реакцією організму на ліки і про будь-які зміни стану хворого доповідати лікареві.

Важливе значення у комплексному лікуванні хворих мають профілактика і лікування хвороб, що нашарувались. У випадку пневмоцистної пневмонії найчастіше застосовують триметоприм разом з сульфаметоксазолом протягом 21 дня. При токсоплазмоз і призначають піриметамін із сульфадіазином, кліндаміцином або азитроміцином. Для лікування мікозів застосовують ністатин, амфотерицин В, дифлюкан.

При туберкульозі частіше призначають комбінацію препаратів: рифампіцин, клофазимін і етамбутол.
У разі герпетичної інфекції дають зовіракс, вальтрекс. У випадках саркоми Капоші показана протипухлинна терапія. Антибактерійні препарати призначають залежно від чутливості виділених мікробів, частіше застосовують середники з широким спектром дії, у тяжких випадках комбінацію з 3-4 препаратів.
При виражених проносах зі зневодненням організму суттєве значення має патогенетична терапія глюкозо-сольовими розчинами всередину чи сольовими розчинами (трисіль, квартасіль) внутрішньовенно. Важливим є застосування поліферментних препаратів (фестал, дигестал, мезим-форте) і середників, що сприяють відновленню нормальної мікрофлори в кишках (біфі-форм, бактисубтил, лактобактерин, біфікол).

Дезінтоксикаційна терапія проводиться з використанням ентеросорбентів (силлард П, карбосфер, ентеросгель). Хворі на СНІД потребують повноцінного висококалорійного харчування, нерідко показане парентеральне введення білкових препаратів, вітамінів, амінокислот.

Профілактичні заходи. Основним профiлактичним заходом є широке ознайомлення населення iз шляхами передачi збудника.

Типовi ознаки ВІЛ-інфекції/СНIДу повинно знати все доросле населення. При будь-яких пiдозрах слiд звертатись у кабiнети анонiмного обстеження, що функцiонують у великих містах.

Оскiльки статевий шлях зараження є головним у розповсюдженнi ВIЛу, дуже важливого значення слiд надавати навчанню населення безпечнiй статевiй поведiнцi. Треба радити обмежити кiлькiсть статевих партнерiв i для iндивiдуальної профiлактики застосовувати презервативи. Останнi знижують вiрогiднiсть зараження вiд ВIЛ-iнфiкованого в 200-500 разiв.

Один з важливих засобiв профiлактики зараження правильна стерилiзацiя медичного колючого i рiжучого iнструментарiю, широке застосування одноразових шприцiв i голок. У деяких країнах добре зарекомендувала себе практика безкоштовної видачi наркоманам таких шприцiв i голок.

Для запобігання парентеральному зараженню ВIЛом, необхідно звузити застосування методiв обстеження i лiкування, що спричиняють порушення цiлостi шкiри та слизових оболонок.

У професійній роботі медичні працівники повинні керуватись Інструкцією з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією, що затверджена Міністерством охорони здоровя України (див. додаток № 3). Ця інструкція передбачає здійснення конкретних заходів при пораненнях, контактах з кровю, іншими біологічними матеріалами ВІЛ-інфікованого чи хворого на СНІД. У всіх лікувально-профілактичних закладах ведеться Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом.

Застереження! Практикуючi лiкарi хiрургiчних спецiальностей, медичнi сестри, лаборанти, якi контактують з кровю та iншими бiологiчними рiдинами пацiєнтiв, зобовязанi користуватись iндивiдуальними засобами захисту, зокрема спецодягом, пластиковим фартухом, подвiйними рукавицями, захисними окулярами чи екраном, масками тощо. Використання двох пар рукавиць на 60-80 % знижує частоту порушення цiлостi внутрiшньої рукавицi та вiрогiднiсть її забруднення кровю.

Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри, які неможливо закрити повязкою,повинні звільнятись на період захворювання від медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД й контакту з предметами догляду за ними.

Безпека донорської кровi залишається однiєю з центральних проблем боротьби зi СНIДом. Згiдно з наказом Мiнiстерства охорони здоровя, усi донори кровi та органiв обовязково обстежуються на ВIЛ-iнфекцiю.

Але не завжди однократне обстеження майбутнього донора дає достовiрнi результати. Зрiдка трапляються випадки, коли людина недавно заразилась i вже становить небезпеку для iнших, але антитiла якийсь час ще не визначаються (імунологічне вікно). Тому кров та її препарати можна використовувати тiльки пiсля повторного лабораторного обстеження на ВIЛ донора.

У нашій країнi боротьбу з ВIЛ-iнфекцiєю координує Український центр з профілактики та боротьби зі СНIДом. Розроблено нацiональну програму профiлактики СНIДу. Правове забезпечення цiєї програми передбачає вiдхід вiд полiтики примусового обстеження певних груп населення i впровадження тестування на основi добровільної згоди.

Основним документом, що визначає порядок правового регулювання питань довкола ВIЛ-iнфекцiї, є Закон України Про запобiгання захворювання на СНIД та соцiальний захист населення, прийнятий 12 грудня 1991 року, а також Закон України Про внесення змiн i доповнень до Кримiнального i Кримiнальнопроцесуального
кодексiв.

Закон передбачає соцiальний захист заражених на ВIЛiнфекцiю: право на гуманне ставлення суспiльства, збереження таємницi, вiдшкодування збиткiв за розголошення даних обстеження, право на безкоштовне лiкування, iзольовану квартиру.

Згiдно Закону України, зараження ВIЛом медичних працiвникiв при виконаннi ними службових обовязкiв належить до професiйних захворювань. Тому працiвники, зайнятi наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних i наукових дослiджень з проблем ВIЛ-iнфекцiї i виробництвом вiруснихпрепаратiв, пiдлягають обовязковому страхуванню на випадок зараження, настання у звязку з цим iнвалiдностi або смертi.

Для специфічної профілактики створені вакцини, які потребують тривалого випробування і вдосконалення.

Джерело: МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.

Список використаної літератури:

Інструкція до застосування медичного препарату НАЗОФЕРОН; 2) «Аллергология и иммунлогия: национальное руководство» под. ред.. Р.М. Хаитова, Н.И. Ильиной – М.: ГЭОТАР-Медиа. 2009 г.; 3) Г.М. Драннік. Клінічна імунологія та алергологія. – Київ. «Здоров’я», 2006 р. 4) Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»; 5) Г.В. Бекетова «Інтерферони в лікуванні гострих респіраторних інфекцій у дітей», журнал «Ліки України» № 3, (149), 2011 р.; 6) Шехтман М.М., Положенкова Л.А. Гострі респіраторні захворювання у вагітних / / Гінекологія. – 2005. – Т. 7. – № 2. – С. 34-37; 7)Приступа, Л.Н. Грип та гострі респіраторні вірусні інфекції у вагітних: Особливості Лікування та профілактики / / Медичні аспекти здоров’я жінки. – 2008. – № 5 (14). – С. 14-19; 8) Тарбаева Д.А., Костинов М.П., Загородня Е.Д., Іозефсон С.А., Черданцев А.П.Акушерскі і перинатальні наслідки вагітності, ускладненої гострою респіраторною інфекцією в II триместрі гестації / / Журнал “Акушерство і гінекологія.” – 2012. – № 2; 9) С.О.Крамарєв, д.м.н., професор В.В. Євтушенко «Оцінка ефективності рекомбінантного інтерферону альфа для лікування та профілактики гострих респіратоних вірусних інфекцій у дітей», журнал «Здоров’я України», № 18/1, 2008 р.; 10) А.А.Ярилин. Імунологія. Підручник. Москва. «Геогар-медіа». 2010 р.; 11) О.М. Біловол, П.г. Кравчун, В.Д. Бабаджан. «Клінічна імунологія та алергологія». Навчальний посібник медичних ВНЗ IV рівня акредитації та медичних факультетів університетів. Харків. «Гриф», 2011 р.; 12) С.О. Крамарєв, О.В. Виговська, О.Й. Гриневич «Обгрунтування застосування препаратів інтерферону при гострих респіраторних інфекціях у дітей», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. 2007. № 10.»; 13) Є.І. Юліш, д.м.н. професор О.Є. Чернишева, Ю.А. Сорока «Інтерферонотерапія при ГРВІ і дітей», журнал «Здоров’я України» № 1(16), березень 2011 р.; 14С.П. Кривопустов «Інтаназальне використання інтраназального інтерферону альфа в педіатрії», журнал «Здоров’я України № 1, квітень 2010 р.»; 14) Лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють: прості відповіді на складні запитання. Л.В. Беш, О.І. Мацюра, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2012 р.; 15) Діти, які часто хворіють: дискусійні питання і можливості їх вирішення. Л.В. Беш, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Львівський міський дитячий алергологічний центр. 2011 р.; 16) Назоферон – на варті здоров’я у дітей. А.П. Волосовець. 2010 р.; 17) Наказ МОЗ України від 07.11.2009 № 814 "Про затвердження Клінічного протоколу діагностики та лікування у дітей пандемічного грипу, спричиненого вірусом (А H1/N1 Каліфорнія)"; 18) Наказ МОЗ України від 13.11.2009 № 832 "Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.05.2009 №189-Адм „Про затвердження „Протоколу діагностики та лікування нового грипу А H1/N1 Каліфорнія) у дорослих"; 19) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 354 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей; 20) Наказ МОЗ України від 21.04.2005 № 181 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча отоларингологія"; 21) Наказ МОЗ України від 03.07.2006 № 433 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Пульмонологія"; 22) Наказ МОЗ України від 13.01.2005 № 18 Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "дитяча пульмонологія"; 23) Наказ МОЗ України від 09.07.2004 № 355 Про затвердження Протоколів лікування дітей за спеціальністю "Дитяча імунологія"; 24) Грип у дітей. О. К. Александрова. Посібник для лікарів та учнів медичних ВУЗІВ. Краснодар 2008; 25) ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ І МІКРОБІОЛОГІЯ ОСНОВИ ВІРУСОЛОГІЇ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ВІРУСІВ. Навчальний посібник для модульно-рейтингової технології навчання. С.В. Лаптєв, Н.І. Мезенцева. Бійськ 2005.; 26) Особливості харчування вагітних і жінок у період лактації. Н.А. Коровіна, Н.М. Подзолкова, І.М. Захарова. Москва 2008; 27) «Тиждень за тижнем». Сучасний довідник для майбутніх мам. Бердникова О.В. Москва 2007; 28) МЕДСЕСТРИНСТВО ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ. М.А. Андрейчин. О.Л. Івахів. Тернопіль, «Укрмедкнига», 2002 р.; 29) Вакцинація дитини. Краще запобігти, ніж захворіти. Інформація для батьків ©UNICEF/UKRAINE/2010/G.Pirozzi; 30) МЕДСЕСТРИНСТВО В ТЕРАПІЇ. За загальною редакцією проф. М.І. Шведа та проф. Н.В. Пасєчко. Тернопіль..